Вільні дні він присвячував дозвіллю з синами. Я любив відпочинок у внутрішньому дворику, біля фонтану і гранатового дерева — батько, вмостившись на подушках, читав велику книгу казок, а ми бавилися на килимах і слухали, повсякчас перебиваючи оповідь запитаннями, поки слуги приносили таці з їжею та напоями. Брат мій обожнював кінні прогулянки містом і вправи зі зброєю: вже тоді ми мали різні вподобання та погляди на життя, хоча зростали в одній утробі. Між нами часто спалахували бійки, що завжди точаться між братами, та в нашому будинку панувала злагода... Допоки батька не захопило шаленство.
Може, він помітив сивину у волоссі. Може, почув про смерть однолітка. Може, прикрі думки про швидкоплинність часу точили його роками... Зазнавши втрати, від якої його серце так і не зцілилося, батько на десяті роковини смерті дружини розпочав пошуки вічного життя. Сидів за обскурантськими опусами, поки не проштудіював усю нашу бібліотеку, потім вишукував і купував нові книги по всьому півострову, допоки не вичерпав можливості місцевих букіністів, після чого замовляв необхідні праці у венеційських купців, які вимагали несусвітних грошей, але батько платив їм, не торгуючись.
Нам довелося опанувати різні мови, аби допомагати батькові з усіма тими трактатами і гуртом порозумітися на сульфурах та меркуріях, малих ключах Соломона та книзі янгола Разіеля, трьох основних символах та чотирьох основних елементах, сімох металах та дванадцяти процесах... Батько замовив коштовне алхімічне начиння, що поступово заповнювало кімнати нашого будинку. Ми проводили досліди — спочатку скромні, а з часом дедалі складніші, намагаючись віднайти магістеріум, великий еліксир, той самий філософський камінь, який дарує вічну молодість.
Хворобливий задум оволодів нашими серцями, поглинав усі сили і час. У пошуках рецепту безсмертя батько місяцями не відвідував ханського палацу, відбріхувався різноманітними хворобами, допоки не втратив посаду; наші статки почали танути, і з дому зникали слуги, до яких ми звикли, наче до рідних. Охоплені потягом до величної мети, ми горіли думкою про безсмертя, азартно шукали його інгредієнтів, розписували стіни формулами, копирсалися у ґримуарах, змішували суміші і підігрівали тиглі...
Ні товариство однолітків, ні прекрасні юнки, ні кінські перегони, ні полювання з бенкетами не цікавили нас, тому поступово запрошення зникли. Столиця про нас позабула, і лише коли ми виходили на вулицю по припаси, в спини летіли дошкульні образи. Батька називали божевільним, що занапастив життя собі та дітям, нас із братом — нещасними синами, які втратили блискуче майбутнє. Я відчував глибоку відразу до наших кривдників; брат лютився і запам'ятовував кожну образу, присягаючись, що одного дня повернеться до міста великим ханом і особисто відріже язики, засмажить і примусить злопихачів зжерти їх, як вони жеруть шиш-кебаби.
Ми могли так захопитися дослідами, що забували про їжу. Будинок перетворився на алхімічний цех, вікна дихали їдкими випарами, сусіди скаржилися на сморід. Єдиними нашими гостями стали купці, що привозили замовлені батьком інгредієнти. Він витворив рецепт трунку безсмертя на стіні біля портрету дружини; титанічна праця об'єднувала всі надбані роками знання в одну струнку прекрасну формулу, і ми заходилися творити magnum opus — товкли у ступах, сушили, дистилювали, виціджували, переганяли, виварювали, змішували... Для підготовки того чи іншого елементу вимагалися особливі умови: окрема кімната, певна дата або час, зоряний візерунок чи погода — все впливало на магічну силу компоненти. Для особливо важливих дій ми мусили поститися, або впродовж годин безпомильно промовляти складні закляття латиною чи арабською, або не спати кілька днів, або зберігати повну мовчанку... Довелося навіть принести в жертву єдиного коня, що лишився у стайні, — нашого спільного улюбленця. Досі пригадую, як його яскрава кров скрапує на жовтий пісок, і той згортається темними кульками.
Кілька разів від перевтоми ледь не припускалися фатальних помилок, які могли звести нанівець приготування кількох тижнів, але нам таланило запобігти кожній — то була заслуга батька, який ретельно перевіряв і контролював кожен етап, від чого марнів на очах, але непохильно вірив у нашу справу: заради неї він спустошив родинну скарбницю і знищив власну репутацію. Ми не виходили з будинку тижнями, і не позабули вигляд білого дня лише завдяки перепочинкам у внутрішньому дворику. Гранатове дерево висохло разом із фонтаном, але там досі було затишно.