Змінювалися країни, мови, імена. Змінювалися так часто, що я перестав те помічати. Дорога стала моїм домом — провідник міг би пишатися учнем. Роками я нипав дрімучими лісами, полював на вогники-блукачі, підіймався у гори, де не ступала нога людини, приносив жертви древнім ідолам, пірнав до легендарних озер, вивчав навпомацки пагорби і ночував у кам'яних колах — словом, побував усюди, де перекази обіцяли брами до потайсвіту. Я зустрів різноманітних істот, великих і малих, огидних і приємних, але ніхто не знав дороги; казали, що деякі створіння вміють перетинати кордони так легко, як перетинаються кордони людських держав, проте знайти цих створінь без їхнього бажання неможливо. Зневіра точила серце, колись твердо переконане, що моя справа буде простішою за пошуки смарагда... Аж трапився випадок.
Тоді яскраво палали вогнища Інквізиції. Адепти Malleus Maleficarum були безжалісними, і чимало невинних жінок загинуло від їхніх абсурдних присудів... Старі добрі часи, еге?
Одній бранці, каталонській відьмі, мені пощастило допомогти. Після втечі вона вислухала історію моїх безславних пошуків і віддячила за порятунок таїнством химерного обряду, який міг відправити по той бік і повернути назад.
Так я опинився у випаленій пустелі іншого світу.
Кілька хвилин роздивлявся навколо, ніби в горах, укритих першим снігом. Спрацювало! Після стількох років.... Але радість швидко зникла — навколо не було жодного знаку князів чи їхньої влади. Під млявим сяйвом мертвого сонця я простував розсохлою землею, чию одноманітність порушували тільки бескиди, гострі, наче ікла величезного дракона, і за кілька годин не зустрів жодної живої істоти, не почув жодного звуку за винятком власних кроків, — пошуки у цьому світі могли тривати довше за пошуки входу до нього.
Безсмертя! Я не мав іншої мети. Будь-що інше здавалося зрадою не тільки батькові, а й самому собі... Без нього я не знав би спокою. Цей пошук став стрижнем мого життя, моєї особистості. Я притлумив розпач і продовжив мандри.
Не тартар, не пекло, не джаганнам, не нарака — помилялися мислителі і маги, які вважали це місце посмертям. Просто випалений безрадісний край, де майже не лишилося життя... Зрідка доносило звуки невідомих істот, що негайно стихали при моєму наближенні; під ногами хрупали довгі кістки, яких не відрізнити від білих стебел ламкої трави; інколи виднокраєм повставали руїни тонких веж і химерних споруд, де ніхто не мешкав. Я часто повертався думками до брата, аби нагадати собі, що його пошуки були складнішими за мої.
Роки і роки. Роки і роки. Я відвідав чимало місць по той бік, і всюди тяглася пустка. Гори, ліси, навіть вода в озерах — усе давно померло. Чи можна знайти безсмертя посеред царства смерті?
Кілька разів мені щастило надибати рідкісних створінь із сяйливими очима, які не тікали при появі чужинця; ті, що вміли говорити, погоджувалися вказати напрям в обмін на мою кров, і я охоче погоджувався — завдяки таким зустрічам відчувалося, що не блукаю наосліп, а просуваюся до мети. Ні разу не задумувався, що робитиму перед князем, що запропоную в обмін на безсмертя... Мабуть, я не сподівався, що зустріч трапиться направду, і готувався загинути на шляху до мрії.
Ноги, вкриті кам'яними мозолями, висушені роками мандрів, могли крокувати годинами без упину. Руки стискали костури, плечі тримали лямки суми. Очі, втомлені одноманістю краєвидів, уявляли яскраві примари; вуха, втомлені могильною тишею, домальовували буйство різноманітних звуків. Я настільки звик до цих оман, що коли посеред чорної пустелі розвиднілася чергова оаза, то сприйняв її за черговий міраж. Видиво не тануло у повітрі — навпаки, при наближенні воно набувало твердих ліній... Забувши про втому, я кинувся вперед.
Там стояв маєток, гідний османського імператора. Дорогу до брами, прикрашеної мідними трояндами і виноградом, облямували дерева, обважнілі стиглими плодами. У повітрі запахло солодким інжиром, шлунок озвався голодним бурчанням, але я спрямував себе до брами, що стояла відчиненою без жодної охорони.
У внутрішньому дворику жило високе блакитне небо, палке золото сонця проглядало з-за білих баранців хмар, а їхні отари поганяв свіжий вітер. На мить здалося, ніби я повернувся до минулого, коли нас із братом привели до палацу — так бувало в часи, коли батько служив при дворі — але навіть палац хана не був таким розкішним. Настінні фрески і коштовні килими; викладений блакитними кахлями басейн, наповнений студеною водою; яскраві папуги і райські птахи галасливо перелітають із жердок на гілля персиків. У тіні дерев, які росли з ділянок підлоги, де бракувало мармурових плит, на подушках відпочивав вельможа: гаптований золотом халат, білий тюрбан прикрашений великим рубіном, червоні очі без зіниць дивляться просто в душу.