Роки, роки, роки. Гетьманат ширився новими землями, міста розчиняли брами і підіймали наші прапори, кобзарі складали думи, діти гралися в Мамая і його джур. Битви, перемоги, свята. Час може плинути так швидко...
Богдан, уже не повстанець, а сивочолий керманич новоствореної держави, запросив Мамая особистим радником, але характерник відмовився. Попри роки нескінченної війни, він досі волів боротися за омріяну батьківщину не словом, а ділом, зберігши юнацький вогник, який горів у ньому під час нашої першої зустрічі. Гурт із колишніх джур розійшовся, хіба що я разом із Соколом інколи досліджував природу загадкового Звіра, що оселився в них. Моя пташина подоба жодним чином не чіпала моєї волі і не мала власної персоніфікації. .. Вдвох ми зробили чимало відкриттів у чарах крові, серед них — парез, який можна накликати на вовкулаку за допомогою його свіжого хутра.
Влітку ми гуртом збиралися в тихій, приємній місцині на хуторі Буда, де мешкали далекі родичі Вовка, які радо давали нам прихисток.
Попри сивини, Мамай не дожив до старості.
— Ми з Соколом знайдемо ліки. Даю тобі слово.
— Полиш уже, Пугачу. Ніщо не згасить диявольського вогню в моїх нутрощах. Може, це частина тієї угоди... Мій час наближається.
— Не мели дурниць!
— Я завжди прислухався до твоїх порад, старий друже, повсякчас чинив за твоїм словом. Тепер послухай мене.
— Слухаю уважно.
— Ти мій найближчий друг, Пугачу. Час не владарює над тобою, ти досі такий само з вигляду, як і того дня, коли... Кха! Дідько... Бачиш, харкаю легенями — до сраки твої примочки.
— Бачив я і гірше.
— Брешеш. Кха! Слухай, Пугачу. Мій заповіт простий: нікому не підписувати ту нечисту угоду. Годі з дідька п'ятьох душ! Я скажу про це решті... Але найбільше довіряю тобі. Простеж, аби мою останню волю виконали. Не варто нікому брати прокляття, не варто нікому оселяти в душі Звіра! Це все, чого я прошу. Берешся виконати?
— Так.
Ці слова, перемішані кривавим кашлем, він повторив перед колишніми джурами. Всі урочисто присягнули, що прокляття не піде далі. Мамай помер із легким серцем.
Ми поховали його на пригірку біля Буди, де він любив відпочивати. Я довго плакав за ним. Подейкували, що Богдан, коли почув про смерть характерника, з власної кишені витрусив чимало золота на гідний надгробок, проте посланець із грошима кудись зник, і ніхто його не шукав, бо за кілька днів гетьман також помер.
Рік по тому, на черговому зборі біля хутора, я сповістив, що вирушаю на схід.
— Невже через оту новоявлену Орду на чолі з безсмертним, який грозиться завоювати весь світ?
— Так, Соколе. Дещо мене в цих чутках тривожить... Мушу поїхати особисто і перевірити.
— На самоті? Землі там небезпечні. Будь обережний.
— Дякую, Ведмедю.
— Я теж чула, ніби московити зазнають поразки за поразкою і відступають до столиці...
— За головного лишається Вовк. Сподіваюся, що стрінемося тут знову за рік-другий.
Казали, що нова Орда зветься Смарагдовою. Казали, що її веде перевтілений Темуджин, який волею бога Тенгрі несе на собі камінь вічного життя. Казали, що його армія не знає поразок і підкорить землю від океану до океану.
Я перетнув степові кордони і потрапив до земель Московського царства. Їхав на схід, а між переїздами повертався до забутого мистецтва інвокації. Духи неохоче відповідали на мої заклики.
За черговим ритуалом мене запопав кінний загін із зеленими пов'язками на обладунках. Зовнішністю вояки дещо нагадували киримли, однак їхні очі і говірка були геть іншими. Я здався у полон без бою і під супроводом вершників прибув до величезного військового табору, що своїм громаддям перевершував Січ у її найкращі роки. Намети розкидано до виднокола, всюди гамір, дзвін, вогнища — потривожений людський мурашник. Від смороду кінського гною, людського лайна, сечі і поту забивало подих. Без зволікань мене привели до розкішного місткого намету, над яким майоріло величезне зелене полотнище з двоголовим орлом.
Кілька секунд ми дивилися один на одного, а потім обійнялися.
— Я так і знав, що це ти, Мехмеде.
— Тепер мене звуть Темуджином.
— Тоді клич мене Пугачем.
— Як скажеш, брате. Тобі пощастило, що я змінив наказ убивати чаклунів на розпорядження приводити кожного особисто до мене.