Ось тобі, Соколе. Ось вам, зрадники. Крутіться в могилах, як крутився я.
— Тиша! — проволав Роман, і знову всі погляди обернулися до нього.
Він підійшов до дуба, зірвав бронзову клямру... І кинув її під ноги осавулам. Слідом полетів золотий Мамай.
— Коли Орден не хоче нас відпускати, вовки підуть самостійно. Ми — Вільна Зграя!
Недарма, ох недарма я вибрав його. Роман перевершив усі мої очікування!
— Клятвопорушник! — крикнув осавула в окулярах.
Другою виступила Романова дружина, і теж зірвала дві клямри з череса. Риси її обличчя чимось нагадували Лисицю.
— Ми — Вільна Зграя, — мовила жінка з гідністю.
Третім був їхній старший син, дуже схожий на матір: його блискучий Мамай, отриманий напередодні на цьому самому місці, упав додолу.
— Ми — Вільна Зграя!
Мабуть, родина вигадала всю сцену заздалегідь.
За Вдовиченками рушили інші — всі, як один, шматували череси, кидали клямри, вигукували нове гасло і показово лишалися з одним срібним вовком. Бронзова і золота купки щохвилини зростали...
А потім Рокош ніяково завмер. Усі, хто бажав проявити невдоволення, зробили це; інші чухали потилиці і не знали, як діяти далі. Ніхто більше не кричав; бунтарі відійшли від дуба Мамая, скупчилися збентежено навколо Романа; інші характерники стояли осторонь, а дехто пішов до міста, махнувши на все рукою.
Після швидкоплинних роздумів осавули проголосили, що клямри не чіпатимуть, і дають гарячим головам добу, аби кожен повернув свою на місце.
— Питання щодо грошей і вольностей ми почули. Будуть зміни, — мовила Рада. — Але жодного шляху розірвати угоду не існує. Вас надурили, браття!
Між сіроманцями закрався сумнів. Нещасні звикли до думки про вічне прокляття, і раптова звістка про зміни умов служби приголомшила їх. Вражені такою щедрою поступкою, вони були ладні забути про все інше, і навіть на Романовому обличчі проступив сумнів, коли я, скинувши клямри з власного череса, підійшов до бунтівників.
— Готові продатися?
Мовчазний натовп ужалив мене поглядами.
— Осавули помахали пряником, і ви тепер ладні зрадити мрії? Обіцянка-цяцянка, а дурневі радість! Чи думаєте, ніби скарбничі вже відраховують нові таляри до вашої платні? То насправді призначенці складають списки з вашими іменами! — Я харкнув під ноги. — Ідіть на поклон! Повертайте клямри! Рада помститься. І почне зі Вдовиченків!
Я вказав на Романа і його дружину, що обіймала сина.
— Хто ти такий? — спитали з натовпу.
— Той, кому я довіряю, — відповів Роман.
Неквапом я обернувся довкола, вглядаючись у стривожені обличчя.
— Осавули ніколи не пробачать такої непокори. Ніколи не пробачать привселюдного замаху на їхній секрет. Зараз вони готові заколисати будь-якими обіцянками, бо налякані вашою силою, та лише розійдіться — і їхня помста наздожене кожного!
Якби тієї миті мене схопили або змусили замовкнути... Хід історії завжди залежить від кількох хвилин.
— Хочете скинути місячне ярмо? Прагнете жити без прокляття? Цей секрет ховається у Раді сімох. Здобудемо його зараз, або ніколи!
Мій заклик зустріли рішучим багатоголоссям.
— Дякую, друже. Такого напуття не вистачало, — мовив Роман усміхнено.
Він рушив до дуба Мамая, і вільні вовки потягнулися вслід. Я крокував за Вдовиченками.
— Або розірвана угода, або нічого, — виголосив Роман.
— Або викапаний йолоп, або зрадник, — прошипів якийсь осавула у відповідь. — Гучні слова без жодних доказів! Кому ти продався?
— Годі! Вільна Зграя йде з лав Ордену, допоки наші умови не виконають, — крикнув Вдовиченко. — Рокош!
— Рокош! — заревіли вільні вовки.
У небо здійнялися шаблі та піштолі.
— Рокош!
Кілька сіроманців, які сумнівалися, приєднались до бунтівників і відстібнули клямри з чересів.
— Рокош!
Обличчя осавул спотворив гнів.
— Заколот! Заколот! — залементував той, що в окулярах.
— Заарештуйте цього юродивого!
Назустріч Романові посунули кілька характерників.
— Не займай! — прогорлав я, і розрядив піштоля в одного з них.
Соломинка, яка зламала верблюжу спину.
— Срібна куля! Його вбито!
Блиснула сталь, гримнули нові постріли — почалася Вовча війна.
Я помилився щодо рішучості характерників боротися за звільнення від кривавої угоди. Багато хто негайно вмив руки, тому чисельність Вільної Зграї значно поступалася Ордену. Оскільки я не міг дозволити придушення бунту, який мав знищити обидві сторони, то довелося особисто вступити в гру: вбивства, засідки, полонені, чари — все, як у старі добрі часи. Тільки поруч не було Мамая, а воював я проти його нащадків...