Моя природа змінилася. Попри дві кулі в голову, тіло відновлювалося значно швидше — цього разу все зайняло десяток років, які я переважно проспав без жодних сновидінь. Бажання їсти і пити остаточно зникли. Око витекло до пробитого Романовою кулею отвору, де набуло дивовижних властивостей. Праву половину обличчя спотворив огидний шрам на щоці... Проте я більше не переймався зовнішністю. Не відчував ні люті, ні радості — жодних сильних емоцій. Серце билося рівно і спокійно.
Вовча війна точилася ще чотири роки, поки дружина Романа не визнала поразку Вільної Зграї. Через фатальні поранення я не зміг допомогти, і мій перший задум провалився: Орден проклятих, знесилений і знеславлений, таки продовжив існування. Продовжив щороку надсилати юних йолопів по прокляття.
За свою невдачу я заплатив багато — занадто багато. Може, подумалось мені, варто розшукати справжній спосіб розірвати угоду? Зрештою, він мусив існувати. Кому, як не найстарішому вченому цих земель, розгадати таємницю?
Рік-другий пішов на підготовку: зібрати золото, облаштувати дослідницький сховок, знайти недобитків Зграї, які не втекли і досі пам'ятали мене. Можливе звільнення від кривавої угоди вони зустріли радісно, ревно заходилися допомагати — після поразки Вдовиченків їхні життя не мали мети. Розповідали, що Ігор Чорнововк, колишній друг Романа, досі полює на вільних вовків, бо на перемовинах убили його дружину, тож він заприсягся мститися...
Я взявся за дослідницьку роботу. Якщо знайти рецепт звільнення, він розлетиться серед характерників зі швидкістю блискавки. Рада сімох нічого з цим не вдіє!
Згадалися досліди, які провадив колись із Соколом: чи міг ключ до свободи ховатися у двоїстій натурі вовкулак? Якщо проклятий залишатиметься на одному місці більше трьох місяців, а його Звір сягне екстремуму, чи може оприявнитися та незрима нитка, що з'єднує угоду і підписанта? Моє спотворене око могло бачити такі речі — тож я почав пошуки.
Підлеглі силою та підступом викрадали молодих характерників: мені думалося, що свіжість підписів мала сприяти кращому результату. До того ж недосвідченість робила з юнаків найкращих піддослідних.
В очікуванні третьої повні я перевіряв дії еліксирів та різноманітних випарів, екзорцизмів і операцій. Місяцями відкидав невдалі спроби, вдосконалював свої методи. На початку бранці гинули, проте вже невдовзі лише втрачали глузд... Та однаково прокляття панувало над ними. Коли здалося, що я намацав правильний шлях, — останній піддослідний став тому доказом — усе зійшло на пси.
Барліг викрили сіроманці... А того піддослідного зрештою прихистили ви. Я впізнав його недоумкувате обличчя, коли збирав ваше хутро... Хіба не дивовижний збіг?
Коли я шукав ліки для Мамая, мене випередила смерть; цього разу зрадила чужа жадібність. Мої підлеглі не виконали наказу вбивати божевільних, що лишалися після дослідів, а натомість продавали їх знавіснілому багатієві, який розважався полюванням на перевертнів. За свою дурість вільні вовки поплатилися життями, а другий етап моєї боротьби провалився.
До біса досліди! Розчарований, я відкинув наукові екзерсиси і вирішив шукати союзників усередині країни. Вивчав політиків гетьманату, досліджував головних гравців, мандрував, слухав, спілкувався. Випадково почув перегуди про сіроманця, що під час Острівної війни впав у кривавий безум і повбивав своїх товаришів... Новий задум, простий та досконалий, народився сам собою. Спільників я обрав заздалегідь — голова Таємної Варти й очільник православної церкви, птахи високого польоту, однак я не шкодував ані часу, ані грошей, аби отримати авдієнцію.
Після знайомства з Кривденком і Симеоном, які ненавиділи Сірий Орден, — не так сильно, як я, але вдосталь для рішучих дій, — обидва пристали на пропозицію. Патріарха не відлякали навіть мої неприховані чари крові. Знищення вовчих лицарів стало питанням часу.
Я розрахував усе: дурну славу від часів Вовчої Війни, смердючі чутки, промови найманих акторів, огидні листівки, проповіді священиків, сфальшований Літопис Сірого Ордену, вибори нового гетьмана... І гроші, багато грошей. Склеєні золотом фрагменти зійшлися докупи, і ненависть до характерників сягнула нечуваних висот. Яків Яровий скасував охоронну грамоту Тиміша. Монастирські байстрюки під стягом Святого Юрія почали своє велике полювання.
Вбиті осавули. Срібні кулі. Зрубані дуби.
Я спостерігав, як третій удар став фатальним. Я нарешті помстився Соколу, помстився іншим зрадникам. Я присвятив останній волі Мамая майже двісті років, і виконав її... Сподіваюсь, він пробачить мені наругу над могилою — бачить Аллаг, я не хотів, аби це трапилося.