Двоє чоловіків силоміць витягнули його, скрививши писки від смороду, потягли до столу, над яким уже розпалювали світочі.
— Це твій внесок до спільного блага, — мовив Криве Око.
— Заради вашої свободи.
Голос звучав спокійно і дружньо. Потворне обличчя всміхалося. Божевільний, справжній божевільний!
— Відпустіть! Я нікому не прохоплюся...
Поки Савка квапливо випрошував пощади, його повалили на стіл і стягнули пасками кожну кінцівку.
Навіщо він поперся розслідувати самотужки? Чому, коли протверезів, не повернув назад? Що він намагався довести? Кому?
Криве Око викладав на стіл ножі, голки та пилки, всі сяють сріблом. Савка пронизливо завищав.
— Будь ласка, заради всього святого, молю, не тре...
До рота запхали кляпа. Голову пристібнули ременем над бровами.
Не стати йому наймолодшим осавулою. Не зрівнятися в славі з легендарним Мамаєм. Він здохне тут, дурний пихатий хлопчисько, який нічого в житті не досяг.
— Сьогодні визначний день, — оголосив Криве Око, поки його помічник голив Савці голову. — Я звільню тебе від кривавої угоди.
Омелько казав правильно я хотів би ніколи не народжуватися...
Винагорода?
Стіни жовтаві, як кістка. Деякі сочаться струмочками, інші поросли темними півколами грибів. Він припадає губами до води, завзято гризе гриби. Після святкової учти в роті не лишається ані крихти, як після піску чи власних лахів (їх він теж намагався їсти — однаково Лабіринтові байдуже, вдягнений ти чи ні).
Знущання!
Він зриває найбільший гриб і виламує з нього людську подобу. Чом би й не розважитися, коли є така можливість? У Лабіринті це трапляється нечасто.
А ще нечасто трапляється перейти аж за четверту браму. Такі випадки можна перелічити на пальцях однієї руки! Можна не поспішати і насолодитися — далі він точно схибить.
Грибочки перетворюються на силуети, що розігрують цілу виставу. Гуляють по столиці, купують солодощі, залицяються до дівчат, кпинять і жартують.
Він усміхається. Як прості речі можуть утішити...
Радість водномить змінюється люттю.
Він топче ляльки, поки від них лишаються пласкі крихти, а потім збиває всі гриби, до яких може дотягнутися.
Годі! З нього годі!
Лють випаровується так само швидко: натомість приходить спустошення. Він помічає, що лялька, змайстрована першою, вціліла — він крутить її в руках і так доходить до брами.
Кому належала ця велетенська голова? Не тому казковому вовкові, що сонце ковтнув? Після того будь-хто скапуститься.
Лялька падає йому з рук. І замість задуманого він промовляє:
— Верховна жриця.
Лабіринт заливає м'яке світло. Водномить стає тепло і затишно. З відчиненої брами ступає жінка у сяйливому білому вбранні.
С
...Плутанина. Все плуталося, крутилося, не могло спинитися ні на мить.
Вигадка і справдешність, минуле і нинішнє, день і ніч — усе спліталося, чіплялося одне за одне, громадилося, вирувало невщухним хаосом, який зростав щомиті... Савка не встигав. Не встигав відчути, не встигав зрозуміти, нічого не встигав!
— Тихо, тихо, пташенятко... Твій сон може обірватися щомиті.
Лагідний голос.
— Ти ошелешений і наляканий, бо не можеш повернутися. На жаль, я не здатна допомогти: ти мусиш вибратися звідти сам.
Вона має на увазі Лабіринт!
— Ох, якби той лиходій мені трапився, я висушила б із нього кров до останньої краплини!
Ніжний доторк пальців прибирає краплі поту з його лоба.
— Не турбуйся за тіло. За ним пригляне уламок твоєї особистості, що мені вдалося врятувати. Дещо дитячий, але напрочуд чуйний, кмітливий і відданий. Ти у надійних руках.
Про що вона?
— Пробуй знову і знову, знову і знову. Не втрачай віри! Я знаю, що це неймовірно складно, але ти виберешеся звідти, хоробрий Савко.
Так добре від цієї щирої турботи. Так затишно...
— Повертайся до нас. Повертайся якнайшвидше!
Нарешті він побачив її
мріяв у дитинстві
вона знайшла його мама...
Улюблена карта.
Примарний жіночий силует змахує руками. Лабіринт згасає, а він вкладається на підлогу, що здається м'якою пір'їною. За мить поринає у глибокий сон з усмішкою на вустах.
Хочеться прокинутися з перепою в кімнаті дорогого готелю на Контрактовій площі. Поруч будуть друзі, будуть жарти, буде перше завдання десятника Сірого Ордену. Буде майбутнє. Він залишить стіни Києва, аби повернутися легендарним сіроманцем...
Він прокидається в Лабіринті.
Поруч височіє брама. Привид мами торкається його щоки — він нічого не відчуває — і піднімає палець так, ніби вказує на щось над собою. З ласкавою усмішкою мама зникає, і він не стримує сліз, коли брила самотності повертається на груди, їхні зустрічі були такими рідкісними...