— Рани в голову додали божевілля, — Северин поглянув на Буду, де з-поміж стріх визирала самотня вежа. — Подумати лишень: одна людина! Одна-єдина людина призвела до Вовчої війни, викрадень, знищення всього Ордену — і лишилася невикритою...
— Не просто людина, а досвідчений чаклун, до того ж безсмертний, — заперечив Яровий. — Дивно інше: чому Рахман гигнув? Адже за умовою угоди він міг померти лише за власним бажанням. Павичева самопожертва ризикувала бути намарне...
— Він же пояснював, — Гнат скорчив презирливу гримасу. — Не бачив, заради чого тягнути далі. Ні родини, ні друзів, навіть безсмертний брат відкинув ратиці... От він і вивалив історію життя першим-ліпшим, а потім дозволив себе вбити.
— У чомусь я розумію Рахмана, — Северин потер скаліченого пальця.
На нього піднеслися здивовані погляди.
— У передсмертному листі Варган просив не відроджувати Орден, — нагадав Чорнововк. — Хіба таке прохання не перегукується з останньою волею Мамая?
— Перед смертю Варган став песиголовцем, — нагадав Бойко і поновив усім чарки.
— Та попри це він ясно мислив до останньої хвилини, — Северин поглянув на шляхтича. — Малюче, яким ти бачиш майбутнє Ордену?
— Майбутнє? — Ярема хилитнув свою чарку, спостерігаючи, як у ній відбиваються зорі. — Доволі сумне. Брат, не шкодуючи золота, збере кільканадцять втікачів, найтупіших серед них призначить відданими осавулами. За п'ять років прийде нове покоління джур. Орден, чи як він там буде зватися, перетвориться на лояльну гвардію Якова і стане врівноважувати Таємну Варту, що занадто посилилася за каденцію Кривденка. Ось, що трапиться — з нами, чи без нас.
— Знову срана політика, — харкнув Гнат. — Вам не здається, що про це не варто говорити над могилою?
— Варто, — відрізав Яровий. — Юхим, Симеон, Отто, навіть Рахман, клята темна конячка, — кожен поплатився за кров сіроманців. Помсту завершено, і ми мусимо вирішити, що робити далі.
Ні-ні, огрядний бовдуре! Помста далека до завершення!
— Двічі в одну річку не ввійти. Двічі Сірий Орден не створити, — Северин помовчав і нарешті озвучив те, що крутилося в голові впродовж дня: — Мусимо знищити криваву угоду.
Еней і Малюк перезирнулися.
— Справді, чому ніхто про це не подумав раніше? — Гнат із кривою посмішкою вдарив себе в груди. — Щезнику, відкрию секрет: колись я припхався до Гаспида вдруге. Була така мить слабкості... Він послав мене під три чорти. Знаєш, чому? Бо угоду розірвати неможливо.
— Тому я й сказав: знищити, а не розірвати.
— Тобто спалити сувій чи щось таке? Хіба це можливо?
— А хтось взагалі читав ту угоду? — спитав Чорнововк і відповів першим: — Бо я не читав.
Побратими дещо знітилися.
— Я з родини характерників, — прогудів Ярема. — Йшов на той бік не читати, а підписувати сувій.
— Теж не читав, — Гнат коротко реготнув. — Оце ми телепні! Мамай бодай поважну причину мав.
Уже за мить його усмішка зникла, і характерник спохмурнів.
— Хто-хто, а Варган точно прочитав усе до останньої літери.
Він шморгнув, і Ярема видобув із кишені чистенького носовичка з монограмою. Гнат щедро висякався, хотів було повернути, проте отримав носовичка у подарунок.
— Мусить бути шпарина. Умова, про яку ніхто не пригадує, — Северин намагався переконати не стільки їх, як самого себе. — Якщо іншого виходу не буде, то таки спалити кляту угоду.
Раптом Яровий ляснув Северина по спині — той аж зубами клацнув.
— Знаєш що, братику? Вперед! Я в тобі не сумніваюся. Раз засумнівався — а ти взяв і вколошкав клятого Темуджина, — шляхтич широко всміхнувся. — Може, саме перед тобою відкриється секрет нашого звільнення?
— Дякую, Малюче, — Северин ляснув по Яремовій спині у відповідь — наче по колоді гепнув. — Тоді вирішено. Зранку поїду до Ліни просити допомоги з ритуалом.
— Наша поміч треба?
— Ні, Енею. Хочу зробити це сам. Коли не вийде — настане ваша черга.
— Як скажеш, братику. Після останніх місяців невелика перерва піде всім на користь.
— А тепер, коли ви набазікалися, повернімося до прощання з Павичем, еге?
У світлі зірок вони проводжали Савку, поки від втоми та випитого не заснули просто біля могили.
Ти розчаровуєш мене, Северине. Позбутися кривавої угоди? Ніколи не думав, що ти боягуз!
Кожен сіроманець, який прожив доволі, приходить до цього. Тепер, коли Орден знищено, а правду про нього...
Ти повірив навіженому штукареві?
Його оповідь остаточно переконала мене. Це не воля Мамая чи Варгана — це моє власне бажання. Я хочу жити без прокляття.