Він здригнувся: саме цю фразу нещодавно промовив Рахман.
— Це ти напоумив Сокола! — вигукнув Чорнововк.
— Сірий Орден став моїм шедевром. Відчайдушні добровольці, що прагнули захистити власний дім, з вашого боку, і спокуслива угода з мого. Умови я продумав заздалегідь: сили і противаги складалися таким чином, аби ви не стали непереможними — невеликою закритою кастою, яка править іншими; аби ви гинули і приходили з новими підписами; аби паростки з ваших тіл розкинулися осяжно та рясно, — Ґаад указав на сувій, що ледь виднівся за обрієм. — Чесний обмін. Кожен отримує своє.
Характернику хотілося ненавидіти Ґаада, але пронизане чарівною ниткою серце відгукувалося порожнечею.
— Однаково... Не розумію. Навіщо?
Палець указав під ноги Северина.
— У серцях, що ви ріжете за власним бажанням, таїться незрима насінина. Живиться, зростає, гартується вовчою стежкою. Коли серце помирає, з нього прокльовується паросток нового життя, який ви звете характерницькими дубами. Розумієш тепер, чому угода незворотна?
Ґаад підняв один із жолудів, оглянув, дбайливо вкинув у глибоку розщілину.
— З ваших тіл, заповіданих Потойбіччю, вони зростають тут — мої діброви. Наше майбуття, — його голос гучнішав, і чорне листя затрусилося. — Роками, десятиріччями, століттями вони поволі охоплюють мої угіддя, міцнішають, розсипаються новими зернами, сплітаються в шарах мертвої землі тенетами безмежного коріння, де їх ніхто не потривожить, плекають усю пролиту колись кров... Чекають свого часу — часу відродження! Цей невеликий клаптик стане першим островом життя.
Він погладив кору величного дуба, який повстав із тіла першого характерника.
— Орден виконав своє істинне призначення.
Тобто... Вони присягали, жили, билися, помирали з вірою у продану душу... А насправді ставали живим гумусом для дерев іншого світу?
— Не збагну, як кров пробудить мертву землю.
— Ти й не мусиш.
Ось тобі оспівана легендами вовча стежка. Ось тобі правда!
— Навіщо тоді дуби зростають у нашому світі?
— Ті бліді тіні — одна з моїх помилок. Я не очікував, що дерева матимуть двійників. Не врахував деяких зв'язків між світами... Втім, у таких колосальних справах неможливо все передбачити.
Характерник поглянув на власні груди. Нитка, що тягнулася звідси, пульсувала у такт його серцебиттю.
— Не пригадую, як до мого серця щось вкладали.
— Деякі речі я наказую вам забувати.
У вухах скреготнуло, і перед очима стали однакові карти з малюнками вовчих черепів. Краплина крові розтікається білим тлом, малює червоний місток. Спогад виринув, ніби камінець із чобота, який муляв так довго, що став давно звичним.
— Наприклад, моя маленька гра, — на мить у Ґаадовій руці промайнула колода. — Ти був серед тих, хто ризикнув, за що й здобув силу вільно мандрувати між світами... Хоча не спромігся зберегти її, бо не мав досить клепок, аби не сердити Володарку.
Забагато для однієї розмови. Забагато, щоб усвідомити все одразу. Тим паче, коли багряні очі дивляться так насмішкувато!
— А Звір?
— Сутність, що белькоче у твоїй голові? — Ґаад усміхнувся. — Ще один непередбачений вивих умови, за якою не можна задовго перебувати на місці. Я не передбачив, що вкупі з природою вовка це може розщепити ваші особистості. Люди — такі крихкі створіння...
Багряні очі Ґаада. Багряні очі батька.
— А той невгамовний бовдур, який із вірності Мамаєві ставив свої недолугі досліди, лише поглиблював розколини і надсилав потрощені свідомості нещасних у мандрівку без вороття.
Северин зібрався з думками для нового запитання, але Ґаад махнув руками.
— Час балачок скінчився.
Вони повернулися до провалля. Ґаад роззявив пащеку, що огидно збільшилася, і сувій, скрутившись, пірнув йому до горлянки. Примарні нитки розтанули. Навколо знову панували сутінки, вкриті тьмяним сяйвом нерухомого світила.
— До справи, — Ґаад повернув риси обличчя до звичної форми. — Мій задум готовий до втілення, і тому я мушу померти. Ти ж по це прийшов, Северине Чорнововку?
Ошелешений, характерник кивнув.
— Моя плоть витончилася, оскільки безліч метаморфоз і угод остаточно виснажили її. Тому мені потрібен глек — смертне тіло, яке можна вбити.
— Яке помре разом із тобою.
— Звісно. Це мусить бути хтось із підписантів.