— Чого так дивишся? — вона схилила голову набік.
— Ці чоловіки ставляться до тебе, як до богині.
— Мрія кожної жінки, — всміхнулася Сильвія. — Невже ревнуєш?
Ще б пак! Ярема навіть не підозрював, що здатен на такі палкі ревнощі!
— Вони бачили тебе без одягу значно частіше за мене, — пробубонів характерник.
Босорканя обережно торкнулася його навічно заплющеного ока.
— Це нічого не значить, — усміхнулася лагідно. — Ви, чоловіки, інколи такі хлопчиська...
Перша розмова йшла геть не так, як хотілося. Малюк почухав плями крові, що застигли на шкірі крижаною кіркою впереміш із клаптями вовчого хутра та чорної шкіри кажана.
— Мій одяг лишився десь на кучугурі.
— Тоді зустрінемося в корчмі. Мушу залагодити, — вона кивнула на трупи, що фарбували сніг кривавими латками.
Загін Ракоці втратив двох пораненими; з нападників не вижив навіть юний кашовар, який розносив гарячу їжу та питво. Коли Яровий зайшов до корчми — значно пізніше, ніж думав, бо довелося шукати в снігу револьвера — Сильвія розмовляла з сивим дідом, який уважно її слухав.
Босорканя дала знак, і підлеглий видав старому кілька монет.
— Я вже подумала було, що ти загубився, — мовила Сильвія до Яреми. — Ходи за мною.
У його кімнаті чекала найбільша балія, що знайшлася у селі. Гаряча вода звабливо парувала.
— Нарешті, — Сильвія замкнула двері на засув.
— Тепер я розумію, звідки у богом забутому селищі є місце для подорожніх.
Босорканя роззулася й кинула на ліжко суму, з якою прийшла.
— Чи не малувато налили води? — спитав Ярема.
— Саме стільки, як треба.
Її шуба зісковзнула легко, а рушника довелося віддирати. Сильвія дозволила йому насолодитися виглядом свого пружного тіла, повільно ступила у балію, занурилася у воду. Провела рукою по лебединій шиї, по гострих сосках, змочила волосся. Примружила очі.
— Так і будеш там стовбичити?
Ярема заходився зривати з себе одяг.
Від спільної ваги вода у балії піднялася мало не до країв, і швидко забарвилася червоним. Характерник не зважав: його увагою заволоділа жінка, яка знала про свою привабливість і неприкрито цим насолоджувалася.
Сильвія повільно витягнула ногу, торкнулася його підборіддя мокрими пальцями, линула нижче, пробігла по грудях, по животу, провела по напруженому прутню...
Шляхтич затамував подих, але босорканя зі сміхом вискочила з води.
— Не барися, характернику. Треба поспішати!
Він розчаровано простогнав. І чому жінки так люблять дражнити?
— Поспішати? Куди це?
— Побачиш.
Сильвія оглянула закривавленого рушника, вибрала найчистішу ділянку і протерла нею волосся.
— Не сподівалася тебе тут зустріти.
— Але ж ти сама писала про це місце!
Босорканя дістала з суми довгий кістяний гребінець. Колись її волосся мерехтіло чорними хвилями... Магнетичне видовище, згадав Ярема.
— Ти отримав мого листа? Коли?
— Нещодавно.
— Я вирішила, що він згинув. Надсилала ще навесні, — з суми з'явилося тепле спіднє. — Тобі пощастило... Зазвичай після першого снігу ми не приходимо до цієї криївки.
— Це тобі пощастило, — Яровий вирішив, що вимився доволі. — Та засідка...
— Ми завжди напоготові. Вважаєш, що без тебе не перемогли б? — перебила Сильвія з викликом.
— Більшими втратами.
— Твоя правда, — визнала босорканя, вбираючись у шерстяний костюм. — Як ти до них потрапив?
— Можна скористатися твоїм рушником?
— Прошу.
Тканина була м'яка і приємна — таких рушників у цьому селі точно не тчуть.
— Я чекав мало не тиждень, коли Ніку раптом припхався сюди. Від нудьги довелося пограти трохи в найманця.
Сильвія розсміялася.
— Підступний найманець-зрадник!
— Той Ніку багато про тебе знав.
Її сміх обітнуло.
— Нікчемний щур, — вона хруснула пальцями. — Був одним із моїх людей. Я ніколи не довіряла йому — бачив ту пику? — але він знав, де мене можна дістати.
Ярема заплітав бороду у косицю.
— Продався османам, курвин син! Якби я могла вбити його знову, то зробила б це разів зо двадцять!
Сильвія підійшла ззаду. Охопила його талію без натяку на пристрасть: просто обійми, спокійні та тихі. Він провів долонями по її алебастрових руках. Випивши ці ніжності, наче келих вина, Сильвія поцілувала його в шию, відпустила і накинула шапку з білого хутра.
— До криївки недалеко, але сутеніє тут рано.
Поранені лишилися в корчмі — їх мали забрати зворотною дорогою. Віслючки дріботіли малопомітною дорогою вгору. Бійці в білому йшли попереду: четверо довкола перших саней, четверо довкола других. Сильвія з Яремою замикали валку.