— У тебе вправні хлопці.
— Дівчат теж не бракує. Але на цей променад я відібрала найдосвідченіших та найвитриваліших, — Сильвія озирнулася. — Наче нутром чула, що Ніку спливе.
— Як справи у повстанців?
— Значно гірші за ваші.
Босорканя замоталась шарфом по самі очі. Її дихання виривалося парою, осідаючи крижинками на довгих віях і білій шерсті.
— Наші східні кордони лежать під Ордою, — зауважив Ярема.
— А в нас під Імперією лежить майже вся країна, — відрубала Сильвія. — Люди зневірені. Багатьох залякали. Дехто, як Ніку, зрадили.
Вона зітхнула.
— Інколи я хочу волати від розпачу! Здається, ніби всім байдуже до нашої боротьби. Навіть нашим співвітчизникам — що вже казати про інших, — босорканя насупилася. — Та рано плентатися на цвинтар. Ми добряче хитаємо османів тут, на півночі! Після нового року візьмемо Клуж-Напоки — або здохнемо намагаючись.
Її рідне місто, згадав Яровий. Там, де вони познайомилися два довгі роки тому.
— Штурм міста? Неабищиця. Сил вистачить?
— Має вистачити... Треба ретельно підготуватися. Саме тому ми сюди й припхалися — по деякі запаси, — Сильвія заговорило натхненно: — Це може здатися самовбивчою авантюрою, але гаяти час неприпустимо. Я бачу, як воля до супротиву згасає, і не можу цього допустити. Звільнене від загарбників місто стане символом нової надії! Рідний прапор над замком Клуж-Напоки... Уявляєш? Від такого видовища люди піднесуть голови і захочуть боротися проти турецького ярма далі! Це буде натхненням не лише для півночі, а для всього Князівства...
Звечоріло. Дорога привела до печер — замуровані камінням і цеглою, закриті важкими брамами. Ярема чекав осторонь, поки Сильвія віддавала накази, а віслючки з санями і рештою загону заїжджали до найбільшої печери. Брама за ними гучно брязнула.
— У нас окремий нумер, — повідомила босорканя. — За мною!
Печера була невеличка і дуже холодна. На килимах і хутрах, що вкривали підлогу, застигла паморозь. У стіні була видовбана дровниця, повна припасів — якщо не на зиму, то на місяць вистачить. Відсирілі дрова горіли неохоче, але поволі розгорілися і вдарили холоднечу першим жаром.
Сильвія дістала з суми велику темну пляшину, вправно відкоркувала її зубами.
— Зберігала для особливого випадку, — всміхнулася лукаво. — Келихів тут нема, ясний пане, тому пити доведеться з горла.
— Від тебе це звучить... Двозначно.
Босорканя блиснула довгими різцями. Печера нагрівалася, і вони, скинувши верхній одяг, сіли біля вогнища разом. Мовчки насолоджувалися вином — гарним смачним вином.
Спинися, мить! Прекрасна ти!
— Дивися, характернику.
Сильвія підвелася. Встала за вогнищем, труснула головою, пішла в танок — повільний, схожий на ритуал. Граційними рухами неспішно звільнялася від одягу, і Ярема, насолоджуючись видовищем, незграбно роздягався разом із нею. У відблисках вогню Сильвія скидалася на прадавню жрицю, а шрами на її тілі — на магічні візерунки. Які історії могли розповісти ті шрами?
Завмерла. Провела долонями по голому тілу, від шиї до стегон. Наблизилася до Малюка ходою королеви, занесла струнку ногу, і він припав до її ступні поцілунком. Босорканя розсміялася і штовхнула його ніжкою в груди. Характерник з готовністю упав навзнак, дозволив осідлати себе.
Вона стиснула його прутня і поволі скерувала в себе. Заплющила очі. Піднялася вгору. Випустила крізь зуби повітря. Ковзнула вниз. Його спраглі пальці бігали її довершеними вигинами. Вгору. Вниз. Швидше. Швидше.
На пласкому животі ритмічно напружувалися м'язи. Зітхання гучнішали з кожним рухом. Вгору. Вниз. Однією рукою вона схопила Ярему за шию і смикнула обличчя до грудей, іншою схопила пляшку, відкинула голову і перехилила над собою. Темне вино заплюскотіло, полилося по губах, по довгій шиї, розбіглося цівочками по грудях, і поки він жадібно злизував, Сильвія з гарчанням занурила зуби в його шию. Ярема простогнав і притиснув її сідниці, входячи якомога глибше.
Вгору. Вниз. Темп зростав, гострі нігті шматували спину сіроманця, він балансував на грані болю й насолоди, а потім, у пориві пристрасті, що межувала зі Звіром, кусав у відповідь — за груди, за шию, за губи, хапав долонею за потилицю і смикав у такт її стрибкам, вино мішалося з кров'ю, стогони, голосні й нестримні, наповнили печеру до краю, летіли на волю, долали гори і луною котилися по всіх Карпатах.
Не встиг Ярема віддихатися після оргазму, як Сильвія перекотилася на спину, охопила його поперек ногами, зловила рукою за бороду і притягнула до себе. Він не пручався.