— То що ви робитимете далі? — спитала Ліна, яка вже чула цю історію.
— Зберемося в маєтку Ярових, побазікаємо з Малюком та Енеєм, — відповів Северин. — Опісля рушимо по серце лісовика.
— Я збагнула, що мене бентежить у цій історії, — відьма змахнула руками. — Чому Ґаад чекав так довго? І чому зі всією могуттю не забрав серце самостійно?
— Він прикутий до своїх угідь.
Ліна похитала головою.
— Це пояснення переконало тебе, Северине, та мені ввижається підступ. Всього лиш одненьке серце! Сміховинна платня за знищення угоди, тобі не здається? Це ж Ґаад! Або він хоче тебе надурити, або... — вона підозріливо зіщулилася. — Або ти нам чогось недоговорюєш.
Чорнововк підвівся.
— Я розповів усе найважливіше, Ліно. І дуже виснажився.
Відьма стиснула губи, встала і відвернулася до полиць, схрестивши руки на грудях. Характерники побажали їй доброї ночі, але Ліна не відповіла. Северин поцілував чоло доньки, яка тихо посопувала у своєму куточку, на тому чоловіки пішли до стодоли.
— Коли до Чорткова?
— Післязавтра, — Северин усміхнувся. — Завтра Олі стукне два рочки.
Максим, який не знав про день народження, рівнояк про звичай святкувати його, всю ніч різьбив нову іграшку — потішне вгодоване поросятко. Робота з деревом заспокоювала: він одразу забував про втому, коли починав щось майструвати, і міг просиджувати за цим заняттям годинами. Це нагадувало чари! Задуманий образ сам собою народжувався зі шмата деревини, а Вдовиченко лише обережно вів різцем, допомагаючи йому звільнитися.
Ліна подарувала барвисті стрічки і маленьку хусточку, яку вишивала вечорами. Северин не мав жодного подарунку, але Олі було до того байдуже: вона раділа, що всі з нею бавляться, що тато посадив перед собою на коня і пустився чвалом, що її пустили до застілля разом із дорослими... Та попри щасливу усмішку і дзвінкі оплески, вона мовчала як риба.
Наступного ранку Оля не хотіла відпускати батька. Обіймала за ноги, смикала за опанчу, плакала, розмазуючи сльозки по обличчю. Побачивши, як Чорнововку зле від такого розставання, Максим спробував допомогти:
— Олю, чуєш? — Він помахав їй рукою. — Твій тато бере мене з собою. Але наступного разу поїдеш ти!
Дівчинка перестала плакати, і перевала запитальний погляд на Северина.
— Це правда. Обіцяю тобі, — силувано всміхнувся той. — Ми поїдемо разом мандрувати по всіх усюдах. Буде цікаво! А поки пограйся тут із Ліною, згода?
Відьма простягнула малій руку. Та неохоче дала їй долоньку, а іншою помахала вершникам.
— Хай там що ви задумали насправді, — Ліна зробила наголос на останньому слові, виразно глянувши на Северина. — Повертайтеся живими. Обидва!
Перевела погляд на Максима, але той не витримав його загадкової прямоти і відвів очі.
Вершники їхали в мовчанці. Природа теж німувала, поволі готуючись до зимового сну. Пронизливий вітер плювався сльотою, стихав, повертався знову.
— Кохаєш її? — спитав Чорновк ні сіло ні впало.
Альбінос зіхтнув.
— Не повторюй моїх помилок, — буркнув Северин. — Маєш щось на думці? Скажи їй прямо. Так усім буде легше.
Нарешті уроки життя від Чорнововка повернулися! Максим усміхнувся.
— Дякую, Щезнику.
...Ярема схилився за письмовим столом. Гортав папери, курив люльку, що засмерділа димом увесь кабінет. Інший чоловік, закинувши ногу на ногу, вмостився в кріслі і цмулив бурштиновий напій із невеликої склянки. Максим потягнув носом, пробиваючись крізь тютюнову завісу... Що? Чи нюх уперше зрадив його? Невже цей виголений, франтувато вбраний незнайомець із оселедцем і закрученими догори вусами — брат Еней?
— Овва, — розвіяв його сумніви чоловік Гнатовим голосом.
— Брат Щезник, брат Біляк. Просимо!
Відсалютував склянкою, до якої негайно повернувся.
— Не впізнав тебе, Енею, — нова зовнішність побратима справила враження і на Северина.
— Не Еней, а ясновельможний брат Еней, — характерник підняв склянку і манірно відставив мізинця.
Всі зареготали, і Вдовиченко приєднався до сміху.
Ярема обійняв їх по черзі.
— Сідайте, хлопці. Зголодніли?
Він двічі смикнув за довгого шнура з китицями, і незабаром принесли таці з наїдками та гарячими напоями. Максим взявся до почастунку.
— Що розповіси, Щезнику? — Еней долив собі з кришталевої карафи. — Чи Ґаад повідав, як позбутися характерницького прокляття?
— Так, — Северин вмочив хліба в олію, в сіль, додав зубчик часнику і відправив конструкцію до рота.