Просто прийми мене, Северине. Я — твій друг, а не ворог. Я — голос розуму, а не голос Звіра!
Оля щось пробурмотіла, і Чорнововк нашорошився: невже заговорила? Але дівчинка спала безгучно й безтурботно. Лінин чарівний талісман діяв... Навіть у їхню невеличку подорож характерник захопив його з собою.
— Бачиш, Олю? Татко стримав обіцянку! Тепер ти поїдеш із ним до Києва, а ми з Максимом чекатимемо вашого повернення!
Оля радісно ляскала в долоні, поки Ліна не вдягнула їй новенькі рукавички. Дівчинка захоплено придихнула, уважно роздивилися візерунки на долоньках і помчала гладити Хаоса.
З Северином розмова велася іншим тоном.
— Що в біса коїться?
— Гнат загинув...
— Я питаю про інше.
— Ми з Олею повернемося за тиждень до Різдва, аби встигнути до...
— Не забивай мені баки, — прошипіла Ліна. — Я питаю, що ти насправді надумав із Ґаадом.
— Ти занадто добре мене знаєш, — усміхнувся Северин.
— Розповім, коли повернуся.
— Ні, характернику, ти розповіси зараз.
— Поглянь-но! Вже почало сніжити, а нам з Олею треба доїхати до гостьового дому, допоки дорогу не...
Різнобарвні очі небезпечно звузилися.
— Ти. Розповіси. Зараз.
Чорнововк зітхнув, і вдав, нібито неохоче зізнається:
— Є дещо, крім серця...
— Я так і знала!
— Ризик скалічитися. Я можу осліпнути абощо. Ось тобі правда! Коли не пощастить, то кому я здамся без очей?
— Підеш у лірники співати думу про характерника та відьму, — ущиплива відповідь свідчила, що Ліна з'їла брехню. — Речі Олі я зібрала, іграшки також. На ніч не забувай класти їй під подушку амулета...
Довге напуття продовжилося довгим прощанням. Максим відвів його набік.
— Я випадково почув про ризик і хочу сказати, що можу вирушити замість тебе.
— Ні.
— Але чому? Мені нема чого втрачати! У тебе маленька донька, тож...
— Годі, Максиме. Після всього, що трапилося з тобою з вини Чорнововків, ти заслужив на спочинок, старий друже. Сподіваюся, ти колись вибачиш...
— Я вибачив, Северине.
Лапатий сніг безперестанку курився з небес до землі, липнув довкола білою скоринкою, хрустів під ногами — зима взяла гору над осіннім міжчассям. У супроводі розпушеного від погладжувань Хаоса, що скидався на грозову хмаринку з очима, Максим і Ліна махали їм услід.
— Гарної мандрівки!
— Бувайте! Чекаємо!
Оля радісно підстрибувала в сідлі. Ловила сніжинки, допитливо крутила головою, а Северин розповідав про все, на що вона махала рукавичками, постійно перевіряв, чи донька не змерзла, і намагався не згадувати про день своєї смерті. Ця мандрівка належала життю.
Ти не мусиш помирати, Северине.
Вони їхали широкими дорогами крізь побілені поля і села, від одного прихистку до іншого. З появою закутаної, червонощокої Олі усмішки господарів квітнули, а спрямовані на Чорнововка погляди теплішали.
— Крихітна мандрівниця!
— Яке чудове дівчатко!
— Така мила гарнюня!
Всюди їжа була смачною і гарячою, а кімнати — чистими та затишними. Дехто на додачу робив знижку.
— Ліна навчила тебе якимось чарам, чи не так?
Оля кумедно усміхалася на всі зуби, що встигли у неї прорізатися.
І ти залишиш її сиротою?
Перед подорожжю Северин намірився відвезти доньку до маминого дуба, але передумав: відвідини місця, де Оля свідчила трагедію, тільки засмутять її. Вона не знайде розради, яку відчув він. До того ж це буде гак, а їм треба дістатися столиці, вирішити справу і повернутися до Ліни перед зимовим сонцестоянням без чвалу крізь заметені дороги і морозне повітря.
Вона досі німує після втрати матері. Уяви, що з нею станеться після самовбивства батька.
Велетень-Київ оговтувався від війни. Сніг укрив свіжі шрами пухкою ковдрою, припорошив незагоєні рани білою габою. Веселі зграйки дітлахів носилися між заклопотаних дорослих, грали в сніжки, каталися на санчатах, мало не збиваючи перехожих із ніг, і ті репетували, що святий Миколай приходить лише до слухняних малят, а нечемним розбишакам дарує хіба різку. Оля із захватом зиркала навсібіч: стільки людей! Стільки будинків! Як гамірно, просторо, яскраво, велелюдно!
А ти хочеш це все покинути.
На тихій вулиці зупинилися в невеликому готельчику, де не горлають п'яних пісень і не здають кімнати погодинно. Літнє подружжя зраділо появі маленької гості і на два голоси пообіцяло добряче годувати її, бо щось худенька.
Вони ладні викрасти твою дитину, аби було про кого піклуватися.
У свіжому випуску газети за сніданком Северин наштовхнувся на оголошення зі знайомим ім'ям.