Зараз уся Східна Європа палає війною, а решта світу робить ставки на переможців. Фаворитом вважається Смарагдова Орда, адже її блискавичний напад захопив земель більше, ніж Імперія та Альянс разом.
— Нині Безсмертний Темуджин споглядає Київ із лівого берега, — підвела риску Катря.
Северин ударив по столу, похитав головою і віддав їй порожню чарку.
— На тому наша ватага і розійшлася. З початком війни Малюк сповістив, що захист держави для нього понад усе. Варган сказав, що йому не можна потикатися на війну, і разом із Павичем подався у степи до Чорного моря. Еней просто вирішив пиячити. Жалюгідне рішення? Так. Чи здивована я? Ні.
Молодший брат не пропускав жодної нагоди, аби занапастити собі життя.
— Я ніби з одного кошмару перенісся до іншого, — Северин потер куксу пальця. — Війна... Орда...
Їй було невимовно шкода чоловіка, але Катря знала — він не хоче співчуття. Северин мав прийняти і пережити все самостійно, бо такою була його вдача.
— Посеред цього пекла, між хортами та ординцями, ти сама виховувала нашу доньку...
Вона відчула, як сльози підступають до горла.
— Яку, до речі, треба вкладати до сну, — Катря стрімко, аби він не помітив її очей, підвелася.
— Тобі допомогти?
Останнє, чого вона зараз хотіла — аби Северин побачив її сльози.
— Працюй ложкою, а то геть забувся про їжу. Чи живіт прихопило?
— На диво — ні...
Оля, напрочуд слухняна в присутності гостя, заснула швидко. За кілька хвилин рипнула лава, прошелестіли кроки — Северин прийшов поцілувати доньку в чоло. Він завжди робив так до зникнення. Оля, не прокидаючись, усміхнулася: він лоскотав її вусами.
— Добраніч, маленька.
Подружжя повернулося за стіл.
— Хіба ти не казала, що вони схожі на котячі? — Северин торкнувся вусів, ніби тільки-но помітив. — Чому не зголила?
— Гуртом із бородою мають нічогенький вигляд, — Катря мало не розсміялася. — А ще змінюють зовнішність... Це корисно, бо наші описи зберігаються у хортів.
Северин постукав по кишенях — вона згадала цей жест, так він шукав люльку — і скривився, бо люлька загубилася понад рік тому десь у Потойбіччі.
— Хорти полюють попри війну?
— Багатьох забрали до лав війська Січового. Лишили купку, яка мусить добити рештки Ордену. Там осіли найзапекліші фанатики. Мені досі доводиться бігати, як лисиці, від нори до нори.
— У голові не вкладається, — похитав головою Северин. — Я покинув світ, де хорти Святого Юрія були нашою головною загрозою, а повернувся до світу, де їх майже немає... Але натомість половина батьківщини лежить під чужим прапором. Не можу повірити. Не можу змиритися.
З цим неможливо змиритися, подумала Катря.
— Світ — лайно, — підсумувала вона вголос. — Але не без добрих людей. Ця садиба вдалині від очей людських дісталася недобиткам Сірого Ордену від Буханевича.
— Того самого Буханевича?
Вона згадала засмучене обличчя колишнього корчмаря: той досі не міг пробачити собі за «Літопис».
— Смішно, як усе обернулося, еге? Він приїжджає сюди раз на кілька місяців — оновити запаси харчів, одягу, грошей, — Катря вказала за вікно. — Городик іще обіцяє невеликий... Вбачає у цьому свою спокуту.
— Шкода його.
— А мені шкода нас, — Катря глянула на порожні миски біля Северина. — Ти наївся?
— Зараз лусну.
— От і добре, бо я теж зголодніла. Розкажи-но мені в подробицях про те марево.
Безпристрасно намагалася слухати, як чоловік говорив про затишну ґражду і сніданок на подвір'ї, дорослу Олю і зібрані афини, пахучі смереки і далекі полонини... Про те, як жахливо все закінчувалося та починалося знову.
— Я досі боюся, що цей дім, ти, Оля — все це лише новий Ґадрин підступ, — зізнався Северин, потираючи скаліченого пальця. — Тільки-но повірю, що все це насправді, як прийде темрява, і голос...
Вона не дала договорити. Підсунулася, запечатала рота цілунком, доки не відчула, як його напруження зникло.
— Все це — насправді. Ти, я, Оля. Ми — тут. Разом, — сказала Катря і міцно стиснула його руку. — Тепер треба подумати, як чинити далі.
Вона мусила їхати за два тижні. До Северинової появи той строк був повільною чергою однобарвних днів... А тепер час стікав неслухняною водою. Вперше за багато місяців Катря почувалася спокійною. Северин спав по шістнадцять годин на добу, їв за трьох і кохався з нею, як тільки випадала нагода. Спішив наздолужити втрачений час із донькою: постійно гуляв і грався з Олею, намагався вчити її слів, розповідав про все на світі, а вона з цікавістю слухала його. Щовечора мандрував околицями на Шаркані, який мало не сказився від щастя при появі старого господаря. Розпитував про минулий рік, особливо про Орду і Темуджина, читав накопичені в кутку старі газети, розглядав плакат «DO BOYU ZA UKRAЇNU», який привіз хтось із тимчасових мешканців сховку, подовгу міркував, вдивляючись перед собою. Бідкався на відсутність курива, а потім забув про нього.