Ковтнув повітря. Відчув струмочки поту під пахвами. Побачив куксу великого пальця. Згадав: Северин Чорнововк.
Довкруж тріпотіли тіні нелюдських постатей, переливалися ледь чутним відголоссям загадкового мелодійного переспіву. Здавалося, ніби він досі там, у серці апокаліпсису, вдихає гострий запах розколотого каміння, споглядає стрімку загибель світу, не здатний відвести очей...
— Я не зізнався.
Тепер характерник не боявся. Не благоговів. Не ненавидів... Навіть співчував Ґаадові.
Не страшна нечиста сила — а втомлений життям чаклун, який продовжує існувати заради виправлення помилки далекого минулого.
— Я несу тягар відповідальності.
Видіння розтанули, катастрофа лишилася в прадавнині. Він стояв усередині химерного сплетіння чарівних знаків, а між ними в повітрі витав Ґаад. Багряні очі на порожньому обличчі не висловлювали жодного почуття. Серце лісовика повільно крутилося коло білої голови, наче зелений жучок навколо величезного яйця.
— Тож Ґадра...
— Не знає, — відсік Ґаад. — Ні про мою вину, ні про мою любов... Я не раз намагався, але так і не зважився розповісти. Це понад мої сили.
Зізнався у слабкості!
— Я був самовпевненим дурнем, — провадив той. — Моя найбільша помилка полягала не в зміні ритуалу... Я жодного разу не задумався, чого хоче Володарка. Тільки уяви: впродовж віків спостерігати, як малюки дорослішають, припускаються тих самих помилок, що й їхні батьки, закохуються, створюють нових малюків, які дорослішають, припускаються тих самих помилок, що й їхні батьки, і так по нескінченному колу — вервиця імен, калейдоскоп облич, покоління за поколінням... А вона, одинока, завмерла посеред цих відпливів і припливів самотньою скелею. Як не збожеволіла? Як зуміла не втратити у цій коловерті відчуття сенсу?
Він хитнув головою.
— Володарка... Вона мріяла про мить, коли клинок завершить її життя. Я мав убити її, а не рятувати! Але, наче жадібна дитина, не хотів розлучатися з улюбленою іграшкою. Зламав її, аби тільки не відпустити...
Вперше Северин задумався про Ґадру з боку, про який навіть не підозрював.
— Я винний перед загиблими. Перед утікачами. Перед усім світом, що застиг на краю. Але найбільше я винний перед нею, — продовжував Ґаад. — Бажаю лише виправити помилку... Без жодної надії на прощення. Деякі злочини неможливо пробачити.
Серце лісовика, що ритмічно пульсувало чорно-зеленим, спинило рух і похитнулося перед його обличчям.
— Так, у твоєму вбивстві винен також я, — відповів Ґаад на німе звинувачення. — Люди прийшли за моїм наказом.
Северин поглянув на малахіт, згадав смарагд... І раптом йому сяйнуло.
— Так ось хто заволодів Симеоном!
— Нещасний Перший, — довгий палець ледь торкнувся малахіта, і той відновив політ. — Перед вигнанням Володарка забрала в нього навіть ім'я. Відкинула розважливість і співчуття, змінила на безжальність і жорстокість... Однаково продовжувала жити заради інших.
Северин намагався роздивитися минуле заново — з кута, звідки досі його ніхто не бачив.
— Сполучені світи... Камінь вічного життя... Кривава угода, — перелічив характерник. — Як усе переплелося.
Сліпе кохання призвело до колапсу Потойбіччя і великого переселення. Вигнання Першого народило безсмертного Темуджина і його імперію. Ґаадові пошуки створили Пугача, Сірий Орден і...
Його батьків. Його дружину. Його друзів. Усі вони — сніжинки у великій лавині, яка неслася крізь сторіччя, змінюючи долі держав і народів.
— Позбавлена Володарки сила у сліпих пошуках відчинила браму до нового світу, — мовив Ґаад. — Доти ніхто не підозрював, що таке можливо.
— Ви не знали про інші світи?
— Хіба що будували теорії, до яких не ставилися повагом. То були просто фантазії, — довгий палець указав на чорне небо. — Катаклізму вистачило наснаги не лише пробити червоточину і пов'язати два виміри, а й подарувати вашому світові численні катаклізми. На мою думку, це спричинило деяку тотожність між ними... Але дехто у Колі досі вважає, ніби ви — породження нашого світу, таке собі кривеньке дзеркало. Мовляв, нова епоха почалася в новому місці...
Палець переплівся з іншими, нагадуючи безліччю фаланг зубату пащеку невідомого чудовиська.
— Але то нісенітниці, — додав Ґаад. — Інший світ був чужинським. Захопленим численними зграйками войовничих, кмітливих, підступних мисливців, які вбиралися в шкури вбитих створінь і молилися вогню...
Багряний погляд завмер на характернику.
— Ти міг сказати «людей».
— Земля була неозора. Місця вистачало всім. Біженці облаштовували домівки, намагалися пристосуватися і налагодити нове життя у чужому світі. Більшість сховалася, але поодинокі відчайдухи не боялися навчати дикунів — за що потім розплатилися життям... У всі часи людство було невдячним.