Я казав про насильне пхання в горлянку. Ковтай.
— А хіба тоді...
Ти збираєшся розповісти мені про сутності мого народу та їхні взаємодії?
Він зважив на долоні зелений камінчик, помережаний чорними хвилями. Еней заплатив за нього життям...
Жери вже!
На смак малахіт нагадував соковите листя, що лишило по собі кислувато-свіжий післясмак. Северин ковтнув, замружився у передчутті змін...
І чого ти очікуєш?
— Симеон після цього поводився, як шаленець.
Бо Перший заволодів ним, а твоє тіло належить тобі. Просто ділиш його зі мною.
— Тобто лісовик...
Я випив його силу. Вона розчинена в тобі, тобто в нас. І тепер чекає виходу.
— Отже, треба її випустити.
Цей ланцюг сам собою не розірветься.
Він торкнувся кривавої нитки. Цього разу його палець не пройшов наскрізь, а намацав... Велетенську жилу? Живий промінь? Пуповина угоди пульсувала теплом, і від дотику в грудях стало лоскотно. Сувій стріпнувся і злетів вище.
Час настав.
Там, де раніше плавав малахіт, Чорнововк побачив знайомого ножа. Зручне руків'я, довершена вага, чудовий баланс. Лезо чисте і блискуче, ніби ніколи не куштувало крові.
— Не думав, що загину ось так... Не в бою. Від власної руки.
На відміну від інших, ти побачиш, чого цим досягнув. Хіба не такого фіналу бажає будь-яка людина?
— Я бажаю померти без стороннього голосу в голові. Тому зроби ласку і замовкни.
Ґаад не відповів.
Северин лишився на самоті з думками. Він мав розкіш обрати час смерті і неквапом згадати пройдений шлях, пошкодувати про невтілене, зібрати докупи останні слова, які підсумують пройдений шлях — все, як належить...
Нічого не згадувалося. Нічого не збиралося.
Про що він міркував, коли Ярослава Вдовиченко погрожувала його вбити, і він уперше усвідомив свою смертність? Забув.
А коли вони зіткнулися з хортами біля маєтку Чарнецького, і шансів на перемогу не було? Здається, тоді він узагалі не думав.
А коли Ґадра... Ні. Все даремно.
Северин стояв на порозі смерті, а пригадувалися лише ті самі, завчені колись давно рядки.
... Тіло моє готове... воля моя непорушна... серце моє чекає...
Чудернацький візерунок коливався червоним маревом. Звідусіль дивилися тонкі видовжені тіні, спостерігали безмовно крізь час і посмертя. Невже це від них Ґаад тікав до затишних ілюзій?
... Між війною та миром... підлотами та чеснотами... між пеклом та раєм...
У крові плескалося зілля. Він перехопив ножа зручніше. Один рух, один удар.
Удар, що знищить прокляття. Ярема, Максим, всі інші сіроманці, що вижили, повернуться до простого життя. Хіба завелика ціна?
...Не похилившись... не озираючись... не опускаючи погляду...
Змусив себе подивитися на гостре вістря. Силою волі вгамував тремтіння руки. Цією рукою він убив безсмертного Темуджина. Цією рукою він уб'є Ґаада.
Уб'є себе.
Вибач, Олю. Я завинив перед тобою. Хочу вірити, що попри все ми зустрінемося... Бодай в іншому тілі. Бодай в іншому світі.
Нехай твоя стежка буде легшою! І значно, значно довшою.
А моя добігла кінця.
— Я йду.
Северин видихнув.
Здалося, що не срібний ніж, а чорний клинок пронизує його серце.
Болю не було.
Про що ти шкодуєш, людино?
— Про те, що не побачу дорослішання доньки.
Її чекає довге і непросте життя. Але вона не забуде ні тебе, ні твоєї дружини.
— Звідки тобі знати?
Поглинута сила провіщує.
— Чому ти розповів?
Моя вдячність. Твоя розрада.
— Дякую.
Тепер дивись.
Северин, звільнений від оков, злетів над землею. Чи то летів Ґаад? Неважливо. Яке прекрасне почуття польоту...
Пробудіться!
Сувій палав зеленим полум'ям. Криваві підписи горіли, їхні нитки набрякали, змінили червоне світло на зелене, а потім усі разом обірвалися, немов розрізані струни. Ось і все, подумав Северин.
Прокляття сіроманців зникло.
Шалена сила вп'ялася в нього, пронизала кригою, наповнила сяйвом — і волею Ґаада вони обернулися великим летючим змієм. Могутнє тіло розірвало застояне повітря, лускатим списом пронеслося над скелями та озерами мороку, промайнуло над чорними пустелями і покрученими гаями, спинилося біля кількох дубів, які росли поруч.
Звільніться!
Голос Ґаада, голос Северина, голос змія пролунав громом.
Стовбури здригнулися. Багряні іскри розтеклися між віттям і корінням, розлетілися фонтанами. Чорне листя затріпотіло, забарвилося яскравим карміном. Гілля загойдалося, проростаючи гронами молодих жолудів.