Натура пані Ярової змінилася після обрання її улюбленого первістка гетьманом Української держави. Роками Ядвіґа допомогала Якову торувати шлях політика аж до Червоної Ради, раділа кожному його успіхові, пишалася сином... який у перші хвилини правління наказав знищити Сірий Орден, чим фактично присудив до страти власного діда. Приголомшена такою зрадою, Ядвіґа відтоді жодного разу не бачилася з сином — ігнорувала листи, не приймала запрошень і суворо заборонила пускати Якова до стін родинного маєтку. Аби розставити всі крапки над «і», привселюдно проголосила, що відмовляється від старшого сина. Ох, який тоді спалахнув скандал! Як раділи газетярі цій новині! Як довго смакували, як ретельно перемивали кісточки гетьманських родичів! Особливої перчинки додавало те, що другий син пані Ярової — лицар Сірого Ордену, якого звинувачували в замаху на рідного брата, але він утік із в'язниці.
Ядвіґа не звертала уваги на поголос. Допомога характерникам стала її новою метою: вона добровільно перетворила маєток на притулок для вовчих лицарів. Уцілілі сіроманці знаходили тут прихисток — ситий, теплий, безпечний. Усі намагалися переховуватися в Чорткові, допоки прокляття дозволяло, і між собою пані Ярову іменували не інакше як «Мамуньо».
Авжеж, такий гучний секрет не міг затриматися в стінах маєтку, тому до пані Ярової постійно навідувалися загони хортів Святого Юрія. Далі брами не пішов жоден: божі воїни отримували відкоша, скреготіли зубами і поверталися до чатування довкруж маєтку. Нечувану поступливість хортів пояснювали особистим, дуже наполегливим втручанням гетьмана, який намагався бодай якось залагодити провину перед матір'ю.
— Мої друзі вже зібралися?
— Останнім сьогодні вранці прибув Катрин чоловік, — Ядвіґа смикнула кутиком рота. — Сподіваюся, він змусить цю жінку переглянути виховання дівчинки, бо, з усією повагою, не вкладати маля о такій пізній годині до сну є неприпу...
— Мамуньо, — змолився Ярема. — Дозволь жінці виховувати власну доньку, як вона вважає за потрібне!
Пані Ярова кашлянула, вклавши у цей звук все, що вона думала про такі методи виховання.
— З ним прибули двоє ваших давніх товаришів і якийсь альбінос, вперше його бачу, — продовжила Ядвіґа.
— Альбінос? Цікаво, — Ярема гмикнув.
— Строкате товариство зібралося у кабінеті Степана. Я розпорядилася принести туди трохи їжі. Певна, що ви голодні з дороги, — пані Ярова лагідно всміхнулася. — Сподіваюся, ця вечеря розрадить вас після армійського раціону.
— Дякую, мамуньо! — Ярема глибоко їй вклонився. — Обов'язково зайду, коли ми завершимо зустріч.
— Я вже спочиватиму. Ми встигнемо поговорити, мій добрий сину, тож краще поспіть як слід, — Ядвіґа обережно провела долонею по його щоці, чого не робила навіть у Яремовому дитинстві. — Ви — живі, здорові, а це головне... Більшого мені й не треба.
Вона встала навшпиньки, поцілувала сина в лоба і подріботіла геть. Характерник провів сухеньку мамину постать з почуттям вдячності, побажав їй подумки найміцнішого здоров'я, після чого рушив сходами нагору.
Кроки лунко відбивалися у порожніх коридорах, освітлених гасовими лампами. Гостьові кімнати, ще рік тому населені втікачами, спорожніли. Степан Яровий вважав Вовчу війну найбільшою трагедією Сірого Ордену — якби ж він тільки знав, яка доля Мамаєвих онуків попереду!
Після батькової загибелі вхід до його кабінету дозволявся хіба що прибиральникам, але Ядвіґа скасувала недоторканність і перетворила кімнату на нарадчу. Степан схвалив би таке рішення, сказала пані Ярова.
Біля дверей Ярема спинився і прислухався: зсередини линули знайомі голоси. Як же він скучив! Забувши про втому довгого переїзду, шляхтич поправив пов'язку на порожній очниці і зайшов без стуку.
— Ось він! Ось! Ось цей засранець не захотів їхати разом зі мною, — проголосив Гнат.
— Не займай! — проревів Малюк замість привітання.
Письмовий стіл посунули на середину кімнати, і замість паперів на ньому розклали справжній бенкет від пані Ярової. Етикетки на відкоркованих винних пляшках свідчили про походження з найціннішої шафки для особливих оказій. Від величезної тарелі смажених куріпок пахло м'ясом та спеціями; цей аромат змішувався з пахощами ще теплого пирога з сиром і зелениною. Від різноманіття вудженого м'яса, маринованої риби, засолених овочів розбігалися очі. Між коштовного посуду, кришталевих фужерів і срібних приборів лежали кілька розгорнутих характерницьких атласів та свіжих газет.