— Але багато хто у війську Січовому вважає Темуджина насправді безсмертним, — зауважив Ярема.
— Солдати у курячого бога вірують, — махнув рукою Еней. — Знайдуть камінь із діркою, почеплять на шию і носяться з ним, наче зі святим оберегом. Під час Острівної війни постійно таке бачив!
Посеред вибухів будь-який оберіг згодиться, подумав Яровий.
— Дорогою я міркував, — продовжив Пилип, — коли раптом ми спромоглися вбити Темуджина... Але наступного ранку він виходить у новому тілі. Війна продовжиться, наче нічого не трапилося. Розумієте? Таким чином він міг пережити десятки замахів!
— Тоді варто його вбити так, аби всі навколо про це дізналися, — посміхнувся Северин.
— Як? — спитав Ярема. Він довго тримався: це запитання муляло від самого початку розмови. — Як ти збираєшся його вбити?
— Не знаю, — відповів Чорнововк.
Смажена куріпка мало не вилетіла з Яремових рук.
— Чи ти жартуєш, братику? — він насупився. — Я проїхав понад сотню миль заради цієї зустрічі. Коли Еней сказав, що ти хочеш вбити Темуджина, я вважав, ніби у тебе мається бодай якийсь план!
— Звідки у мене міг узятися план, Малюче? — Северин підвів на нього погляд виповнених темряви очей. — Я нещодавно повернувся до цього світу. Я не знаюся на ворожих силах. Я поняття зеленого не маю, як убити очільника Орди. Саме тому і покликав вас — бо тільки гуртом можна це зробити!
Гнат розреготався. Ярема зітхнув і випив. Вино перестало смакувати.
— На початку зими Нічога хотів підіслати вбивцю, — сказав шляхтич. — На превелике його розчарування, розвідка констатувала, що під час військового походу зробити це неможливо. Всі відомі замахи на Темуджина відбулися на землях Орди у мирний час.
— Чому?
— Навіть для вранішньої молитви намісник Тенґрі не полишає шатра, створеного з невідомого сплаву найкращими ковалями смарагдових земель, — пояснив Ярема. — Той купол здатен витримувати влучання гарматних ядер. Це надміцне шатро цілодобово оточене живим паском, а саме десятьма колами відданих охоронців Сонгосон, особистої гвардії Темуджина. Цілодобово, Щезнику! До Темуджина мало кого пускають. За винятком чотирьох Синів, право на авдієнції отримують нечисленні обрані, як, наприклад, згаданий зрадник Горбань.
— А баби що? Невже і бабів йому не водять? — закричав Гнат. — Чи коней? Чи кого там той дідок полюбляє...
— Для постільних утіх не приймає нікого, — відповів Яровий. — Перед побаченням із Безсмертним кожен візитер проходить кілька перевірок офіцерів Сонгосон. Шатро великого кагана розташовано у самому серці війська. Розумієш тепер, братику, чому Нічога відмовився від замаху?
— Розумію, — спокійно відповів Северин.
Малюка охопила лють. Він змарнував стільки часу і сил, аби приїхати розповісти такі прості речі!
— Як збираєшся вбити його, Щезнику? На марші війська? Шатро не зрушить з місця до падіння Києва. Пройти запрошеним гостем? Ми не здатні надурити офіцерів Сонгосон. Отруїти? Сонгосон перевіряють кожен харч на таці для великого кагана. Пробитися боєм? Ми застрягнемо в людських щитах.
— Дай мені хвилину.
Северин завмер, примружив очі. Катря уважно дивилася на чоловіка. Ярема випив іще вина, переконаний, що побратим відмовиться від задуму. З невластивою йому зловтіхою він очікував цієї констатації, проте водночас підсвідомо прагнув, аби Северин зміг викрутитися.
— Я зроблю стрибок у Потойбіч, — мовив Чорнововк.
Тиша. Навіть Оля, замурзана кашею, перестала гуготіти собі під носа. Катря дивилися на чоловіка з розгубленістю, що стрімко перетворюється на лють.
— Тепер моя черга спитати: чи ти жартуєш? — мовила жінка.
— Я знав, що вам не сподобається, — сумно констатував Северин.
Тепер це була розмова між подружжям Чорнововків, збагнув Ярема, і зосередився на почастунку.
— Мало тобі одного втраченого року? Схотілося в полон іще на десять? Чи до кінця життя?
— Не хочу, — ледь чутно відповів Северин, не відводячи погляду. — Геть не хочу. І якби був інший шлях... Але це — наша єдина можливість.
— Ні, не єдина! — крикнула Катря. — Найпростіша, але точно не єдина!
— Ти бачиш іншу?
— Я бачу змарнілого бовдура, який не здатен учитися на власних помилках! Бовдура, який пропустив цілий рік життя, бовдура, який покинув родину...
Катря глянула на спанлетичену Олю, обірвала себе на півслові, різко видихнула, повільно набрала повітря і продовжила вже тихішим голосом: