— Ти хоч усвідомлюєш ризики?
— Краще за будь-кого, — Северин поскуб скаліченого великого пальця. — Я хочу здійснити перехід якнайближче до його шатра, далі кинутися бігом... Це займе менш ніж хвилину.
Катря схопила виделку, що підвернулася під руку, і скрутила її в баранячий ріг. Золоті прибори зі спадку Вишневецьких... Мамуньо засмутиться, подумав Ярема, але вирішив змовчати.
— Чудово, Северине, просто чудово! Ти клятий геній, — покручена виделка полетіла в куток. — Шедевральний план! Скликати нас, аби ми поїхали прикривати твої потойбічні стрибки!
Здавалося, з Катриних очей полетять блискавки. Оля дивилася на маму із захватом.
— Щезнику, твій задум абсурдний, — обережно втрутився Яровий, підіймаючи понівечену виделку. — Ти пропонуєш усім пертися до чорта в самісінькі зуби, аби ти спробував перейти до Потойбіччя, з якого можеш не повернутися. Що, як тебе полонять вдруге? А нас схоплять монголи, які вміють убивати дуже довго і дуже боляче, вони — відомі віртуози тортур. Твій задум... Пристойно кажучи: шалено небезпечна авантюра.
— Я усвідомлюю небезпеки і визнаю недосконалість задуму, та однаково прошу пристати до нього. Якщо маєте кращі думки — висловлюйте, — безбарвним голосом відповів Чорнововк.
— Їдемо хто куди і живемо свого віку по всьому світу, — миттю відказала Катря.
— Перша слушна думка за весь вечір, — погодився Гнат.
Фрази обох Бойків неприємно вразили Ярему. Про втечу він ніколи не замислювався.
— Я лишаюся тут і воюю за свою землю, — сказав уголос.
— Малюче, ти віриш у перемогу? — спитав одразу Северин.
— До чого ти ведеш, Щезнику?
Безплідні теревені почали втомлювати Ярему.
— Хіба найменший шанс наблизити перемогу не вартий спроби?
— Братику, ти покликав мене — я прийшов. Радий бачити тебе живим і здоровим, — відповів шляхтич. — Але твій задум сміхотворний! Якби ти запропонував його, коли я тільки отримав золоту клямру, я б радо погодився без жодних роздумів. Але відтоді відбулося чимало лайна, що вирізало з мене флер юнацького максималізму.
— Бачиш? Ніхто не підтримує тебе! — скрикнула Катря.
— Я підтримую, — мовив Пилип неочікувано. — Я готовий їхати зі Щезником, навіть якщо задум обернеться провалом. Перед смертю моя совість буде чиста.
Катря обернулася до нього лютою фурією, коли Гнат тріумфально тицьнув в її бік пальцем:
— Спочатку ти переконувала мене, що замах — гарний задум! А тепер хочеш відступитися...
Катря скипіла люттю.
— Переконувала? Та цур тобі! Роби, що заманеться! Хочеш помирати? То помирай! Хочеш заливати за комір, поки не затьмарить? То заливай!
— Уже давно затьмарило, — Еней відчув перевагу в словесній дуелі. — Цей замах не гірший за будь-яку іншу дурню, що я скоїв у житті. Вбити? Ну то вб'ємо. Здохнемо? Ну то здохнемо. Я з тобою, Щезнику!
Катря перевела сповнений надії погляд на Ярему. Шляхтич, пам'ятаючи про миротворчу роль, спробував знайти золоту середину.
— Пропоную зібрати наших. Я знаю кількох сіроманців у війську Нічоги, всі охоче стануть до бою. Вигадаємо разом щось путнє. Гуртом і батька легше бити!
Северин похитав головою.
— Я не бажаю втрачати час, Малюче. Поки ми тут базікаємо, Київ замкнено в облозі. Їхати треба негайно. Поки всіх зберемо, пояснимо, вигадаємо... Та й великий загін приверне зайву увагу, — він глянув йому просто в око. — Не хочеш зі мною — я не змушую. Справа твоя.
— Ні, Щезнику, я не відпущу тебе самого. Ти ж ні чорта не тямиш... І, зрештою, я тобі завинив життям.
Він не забув, як Чорнововкові чари врятували його після кривавої сутички біля маєтку Чарнецьких.
— Яка неймовірна одностайність, — процідила Катря.
— Ну, коли так, я теж поїду.
— Що? — Северин перевів здивований погляд із дружини на доньку. — Але ти...
— Все, як домовлялися, коханий, — Катря насолоджувалася його сум'яттям. — У хворобі і в здоров'ї, в хороші часи і погані, в радості і в горі...
— Так, але...
— Я не стоятиму осторонь! Не тягнутиму дні порізну, коли ти свідомо прямуєш на згубу. Я достобіса втомилася переховуватися й тікати! Я — лицарка Сірого Ордену, чорт забирай, і коли ви всі їдете вколошкати того засранця, то я теж їду!
— А мацьопа? — Северин перевів погляд на доньку. — Ми не можемо взяти її з собою! Це занадто небезпечно.
І знову подружня розмова Чорнововків. Чи буде так само в їхньому з Сильвією майбутньому, якщо воно колись трапиться?
— Годі робити з доньки перепону, Северине, — відрубала Катря. — Оля давно відлучена від грудей і спить окремо. Знаєш, чому? Аби їй було легше пристосуватися, якщо мене вб'ють.