Він розправив плечі, обвів усіх гордим поглядом. Навіть Гнат не знайшов глузливої репліки.
— Ти, братику, — найкращий із нас.
— Ні, Малюче. Я — найнебезпечніший із нас, — Олефір усміхнувся. — Але за кількістю плакатів «розшукується» ти, безперечно, переможець.
— Сумнівна перемога, — буркнув Ярема.
Увесь день ватага мовчала. Малюк сховав перев'язану у косицю бороду під комір сорочки, накинув на голову каптур, ховаючись від зайвих поглядів — початок літа видався вітряним і прохолодним, тож такий вигляд не викликав підозр. Еней збайдужіло роззирався, виглядаючи продавців самогону, інколи засинаючи просто верхи, і його похилена кудлата голова безладно мотилялася на кожному кроці. Павич насвистував, перешіптувався з мотанкою, наспівував і підстрибував на сідалі, наче дитина, і єдиний мав гарний настрій. Обличчя Іскри здавалося незворушним, але Пилип ясно бачив, як їй тривожно без доньки. Оля лишилася за мурами маєтку Ярових, і Катря вправно вдавала спокій, проте повсякчас тривожно озиралася, ніби там, на виднокраї, можна було розгледіти, як ведеться малечі під наглядом Ядвіґи.
Щезник насмілився під'їхати до нього з розмовою.
— Як ти, брате? — поцікавився Северин стиха.
— Помру невдовзі, — відповів Пилип спокійно. — Сильно вас налякав?
— Жахне видовище, — не приховував Чорнововк. — Я свого часу всіляких потойбічних потвор надивився, але жодна не спромоглася так мене налякати.
— Сумно, що я скотився до такого життя, — Олефір торкнувся скаліченого вуха. — Хоча, сказати відверто, я пробував покінчити з собою вдруге. Ковтнув відвару, яким колись ворожих агентів труїв. Мав коні двинути за кілька секунд, натомість проблювався — і все. Шлунок тільки болів.
— Звір дарує тобі напрочуд міцне здоров'я. Після тої битви у Чарнецьких ти не мав вижити. Взагалі.
— Невразливість на межі з безсмертям, — зітхнув Пилип.
— Дві невдалі спроби самогубства перетворили моє життя на болюче відтягування миті, коли хтось, нарешті, зможе мене прикінчити.
— Можна якось спинити... це все?
— Спинити Звіра у проклятій крові? — Варган розсміявся.
— Ти знаєш відповідь, брате.
— Мені шкода.
— Не варто.
Помовчали.
— А ти що?
— Що? — не зрозумів Северин.
Пилип нахилився до побратима, понюшив повітря біля нього.
— Відчуваю, — ніздрі ловили малопомітний, але мерзотний запах, що нагадував гниль. — Ти занадто довго пробув у Потойбіччі. Воно просякло твоє тіло.
— Про що ти кажеш?
Дивиться спідлоба. Справді не знає, чи вдає?
— Жодна людина не жила по той бік так довго, як ти, Щезнику. Мертве повітря мертвого краю лишає відбиток на смертному тілі. Не може не лишити, — відповів Пилип. — Прислухайся до власного самопочуття.
— Зі мною все гаразд, — твердо відповів Чорнововк.
— Як скажеш, — Пилип підставив волосся поривам вітру.
— Може, ти й досі здатен зцілитися... на відміну від мене.
Северин від'їхав без відповіді. Йому завжди було важко прийняти неприємну правду, до якої він не дістався самотужки. Мине кілька днів, і він усе збагне.
Наближалися до Києва. Мирні паланки лишилися позаду, тепер усюди дихало близькою війною. Спохмурнілі села, насторожені міста, забиті гостинні доми, постійні роз'їзди сердюків, нестача харчів, високі ціни. В пригоді стали гроші, виручені за скакунів убитих хортів, що всіх трьох продали дорогою до Чорткова.
На озброєний загін дивилися скоса: попри зусилля посилених патрулів, на дорогах хазяйнували банди грабіжників і мародерів. Ніхто не радів літній порі — всі тривожно вдивлялися на схід, звідки котилися хвилі виселених війною людей. Саме для них біля великих перехресть за кошти громади у кожному паланку розбили табори, які вмить переповнилися і перетворилися на місця підпільної торгівлі, нескінченних крадіжок, строкатих знайомств та жвавого спілкування.
У таборі неподалік Коростишева характерники вирішили спинитися на ночівлю.
— Ні-ні-ні, — підбіг спітнілий чоловік, щойно вони спішилися. — Місць немає! Харчів немає!
— Не переживайте, шановний, — відповів Северин. — Заночуємо просто неба, харч власний маємо. Нам тільки водички, і дерево на вогнище бажано.
Розпорядник полегшено зітхнув. Він чекав на черговий скандал, від яких сильно втомився.
— Води — хоч залийтеся, — він махнув рукою ліворуч. — Оно там кухви стоять, черпаки-цебра маються, тільки ви не крадіть, христом-богом прошу.