— Вибач, Василю. Я не знав, — мовив Северин.
— Рани зашрамувалися, — Матусевич підніс долоні до заплющених очей. — Кобзарі мусять бути незрячими, еге ж? Хорти повторювали цю фразу, коли... Ви зрозуміли.
— Пам'ятаєш тих мерзотників?
— Пам'ятаю, — відповів кобзар. — Імена. Обличчя. Особливо обличчя. Зовнішність ката напрочуд добре врізається у пам'ять, коли стає останнім побаченим образом.
— Ми помстимося їм, Василю. Обіцяю.
— Нема кому мститися, Северине. Обох призвали до війська, обоє полягли під Полтавою. Кінець.
— Шкода, — сказав Гнат. — Занадто легка смерть для таких виродків.
— Та я досі живий! І чую запах каші з салом, — Василь з ентузіазмом потер руки. — Може, нагодуєте нещасного сліпця?
Усі, крім Савки, сіли до вечері — Павич заснув, утомлений безсонною ніччю напередодні. Гнат запропонував товариству самогону, проте всі відмовилися, чому Бойко тішився, адже прифронтовий попит перетворив будь-яку випивку на нелегку здобич.
— Я вважав вас утікачами, — Василь мав талант їсти і провадити розмову водночас. — Якщо вже відверто, то я вважав вас мерцями. Хоча плекав примарну надію, що ви зуміли дати драла!
— Ми і були втікачами, — відповіла Катря. — Всі, крім Яреми — він пішов воювати.
— Про страхітливого Циклопа всі чули, — кивнув Василь.
— Тобі, Малюче, пощастило на одне око більше!
— Краще би мені пощастило на одного родича, — відповів Яровий.
— Завдяки твоєму старшому братові хорти зібрали щедрий урожай очних яблук, — розвеселився Гнат, ковтаючи самогон просто з пляшки. — Як думаєш, скільки він протягне перед тим, як стати на коліно і сьорбнути чорного молока? Яків Мудрий, перший правитель улусу Гетьманщини!
— Заткайся, Енею, — відрізав Ярема. — Ти починаєш дратувати.
— Лише зараз? А мені здалося, що почав іще у Запоріжжі! Малюк підвів на побратима похмурий погляд єдиного ока.
— Мене ти дратуєш від першого дня знайомства, — випередила шляхтича Катря. — Я тобі цю пляшку самогону в горлянку запхаю, якщо рота не замажеш!
Пилип шкодував Гната: після прощання з родиною той свідомо став до саморуйнування, робив це завзято, і жодні розмови не могли спинити його, немов Еней насолоджувався своїм падінням.
— Щезник зібрав нас із божевільною метою, — сказав Олефір, аби змінити тему розмови.
— Невже Темуджина вбити хочете? — буденно поцікавився Василь.
Вони навіть жувати перестали.
— А ти звідки дізнався? — спитав Северин.
— Тицьнув пальцем у небо, — Василь перевірив ложкою, чи не лишилося каші в його казанку. — Я часто плескаю язиком навмання, і третина припущень, бодай божевільних, завжди влучають у ціль. От як зараз.
— Сліпий стрілець, — Гнат відсалютував кобзареві пляшкою. — От кого не вистачає нашому макоцвітному загону!
— Замах на Темуджина... Хто, як не ви, вовчі лицарі? — Василь усміхнувся. — Мені подобається цей задум! Я допоможу.
Матусевич, напевно, заповзявся їх дивувати.
— Готовий закластися, що ви зараз щелепи по землі збираєте, — реготнув кобзар самовдоволено.
— Відколи ти став убивцею, Василю? — Ярема витріщився на старого знайомця, ніби вперше його побачив.
— Я всього лише шпигун, — Василь відставив порожню миску. — Дякую за вечерю.
— Відколи ти став шпигуном?
— Відколи почалася війна, — кобзар заходився розпускати ремінці, що кріпили чохол із бандурою до спини. — Приперся до гетьмана на потішних правах особистого радника і запропонував свої послуги, адже мандрівний сліпий музика — чудовий шпигун, який не викликає підозр. Яків хотів якнайшвидше мене спекатися, тому погодився. Відтоді я служу перемозі батьківщини!
Вкотре за цей вечір жоден із сіроманців не знаходився зі словами.
— Подробиць розкривати не можу, але зі мною сновигав іще юнак-поводир, разом ми зібрали чимало цінних відомостей про смарагдових вилупків, — Василь дістав інструмент із чохла. — Здивовані, шановні? Вважали, ніби я тільки віршомазати здатен?
— І співати, — докинув Гнат.
— Ординці вважають так само. Сліпого музику не чіпають, хіба інколи машуть руками перед носом. Вони скалічених бояться, бо не хочуть себе зурочити та підхопити каліцтво, — Матусевич обережно пробіг пальцями по струнах і скривився на почуте. — Я знаю кількох потрібних людей у Києві. Вони допоможуть із будь-яким божевільним задумом, що несе бодай мізерний шанс убити безсмертного покидька.