Зустріли кілька рибалок: ті проводжали загін поглядами спідлоба. Завдяки досвіченому керманичу Василеві човен прибув на потрібне місце до сутінків, пристав до невеликого причалу, і Северин подумав, що колись тут бував. Звуки людської домівки поступилися місцем тиші; плоди фруктових дерев клювали птахи; стежки поволі заростали. Кілька хат обернулися чорними кістяками згарищ, решта витріщалися на прибульців мертвою темінню віконечок.
Коли вони дісталися названої Василем хатини, Северин згадав.
— Тут народилася Оля! — Катря випередила його. — У цій самій хаті!
Вона всміхалася так щасливо, ніби вгледіла доньку біля дверей.
— Дивовижний збіг, — сказав кобзар. — І гарний знак! Добре, що хата вцілила, бо я переживав. Ключ шукайте у третьому глечику під вікном... Тутешня господиня мала чоловіка-сіроманця, але я не знав, що вона була повитухою!
— А де стара зараз? — спитав Северин.
— Невідомо, — Матусевич постукав костуром по землі. — Звідси всі виїхали. Я можу провести до інших помешкань, але там наша поява приверне забагато уваги, а через столичну моду на зраду це може мати згубні наслідки...
У хаті було порожньо. Запахи виказували давню відсутність людини. Характерницький дуб, який ріс на подвір'ї, зник.
... Перший кордон. Двійко безпритульних псів добігли до стінки з кількох набитих землею мішків і проминули її під байдужими поглядами чатових...
Часу не марнували: при світлі дня Пилип і Катря у вовчих подобах скидалися на собак, тому зранку рушили досліджувати Темуджинів табір та його околиці. Вдавали, ніби мітять територію, лежали в затінку, випрошували їжу — а насправді пильнували, чи не покинув верховий каган сталевої мушлі, спостерігали зміни вартових Сонгосон, виглядали маршрути і місцини, звідки до шатра буде найлегше підібратися.
— Там цілий ритуал, — доповідала Катря ввечері. — Новоприбулі шикуються, усі десять рядів роблять крок уперед, потім утворюють коридор, і нова зміна біжить підпирати спинами стінки шатра. Коридор миттю зникає, після чого перша лінія марширує відпочивати до наметів. Варта триває десять годин. Кожна шерега щогодини робить крок, допоки не стає першою лінією, після чого покидає чати.
— Темуджин напевно до біса міцно спить, коли йому не заважає така щогодинна метушня, — реготнув Василь.
— З такою охороною можна і поспати.
Гнат обов'язково спитав би, як вони серуть, коли на варті, подумав Северин, і зловив себе на відчутті, що Енея бракує.
Вони склали чорновий план замаху, після чого розвідку повторили на другий, а потім і на третій день. Ординці на площі призвичаїлися до двійка вовкуватих псів, охоче підгодовували їх і навіть вигадали імена.
Ярема після розрахунків описав Василеві, що йому необхідно, і опісля кобзар зник, заборонивши супроводжувати себе. За кілька годин, постукуючи костуром, повернувся з невеликим згортком, схованим у чохол поруч із бандурою, віддав згортка Яровому і пропав знову. Так повторилося кілька разів, поки шляхтич не склав пакунки докупи, цокнув язиком і проголосив:
— Цицьки святої Агати!
Пакунки зберігалися в кімнатці, яку Ярема ретельно зачиняв на ключ, що носив при собі.
— Від такого блюзнірства, пане Яровий, у поважного галичанина язик має всохнути незалежно від конфесії.
— Не читатиму лекцій про детонацію, фугасність, бризантність та інші вибухові науки, але скажу одне: це буде до біса яскравий феєрверк. Гарна робота, Василю.
Матусевич задоволено всміхнувся.
— То все подаруночки від тих, хто не здався.
— Але ми завдячуємо ними тобі, — сказав Северин.
Чи доля таки існує, коли надіслала зустріч із кобзарем, який попри вирвані очі став їм за поводиря?
Вперше за багато днів Чорнововк не мусив кудись їхати, і вільний час проводив на самоті у роздумах — у вербовій тіні біля води, на здичавілому городі, де самовільно пророщена городина змагалася за землю з бур'янами, або на ліжку в кімнаті, де він уперше побачив дружину після народження Олі.