Катря схотіла ночувати саме тут.
— Важко було народжувати? — спитав Северин.
— Не пригадую, — Катря хитнула головою. — Було довго... Боляче... Але біль майже забувся.
В її споминах чаїлася туга за донькою.
— Мені поклали її на груди... Таку химерну, геть не схожу на рожеве товстощоке немовля! Мабуть, я була так само далеко від прекрасного образу молодої мами. Коли тужишся, то перед дитиною народжуєш купу лайна, ти знав?
— Тепер знаю.
— Вона заходилася криком, я прошепотіла якусь безглузду дурничку — і вона замовкла. Розплющила оченята-щілинки, глянула на мене...
Вона всміхнулася.
— Коли виросте, розповімо їй, як тато з мамою вбивали Безсмертного Темуджина. Уявляєш, як вона пишатиметься?
Що ближчим ставав замах, то більше Северин переймався.
Гризли сумніви. Ніби знову повернувся до хлопчачого віку, коли боявся розчарувати батька — тепер він боявся розчарувати дружину, підвести побратимів і залишити доньку без тата. Стрибок до Потойбіччя був небезпечним, але на цьому ризики не закінчувалися: колишню силу і військові навички він розгубив у Ґадриному полоні. Що, як Темуджинове шатро напхом напхане іншими Сонгосон? Що, як там нікого не буде? Що, як його рука схибить, а поранений втече? Характерник грався відблисками на срібному лезі, прокручував у голові безліч імовірних і неймовірних сценаріїв, і в кожному він зазнавав невдачі.
Перетравлював думки на самоті. Не зізнався навіть дружині. У цьому задумі, як і в будь-якому іншому, хтось мав безсумнівно йти першим.
Надвечір третього дня Пилип зібрав усіх у світлиці й оголосив план замаху. Складався він із кількох простих пунктів, кожен з яких ураховував будь-які можливі провали. Всі довго мовчали, допоки Катря не озвучила загальну думку:
— Твоя роль... Це самовбивство, Варгане.
— Мені не вперше.
На його жарт ніхто не засміявся.
— Роль Щезника також небезпечна, тому мусимо відвести увагу охоронців від шатра, — продовжив Пилип. — Сонгосон не мають срібної зброї, а з моєю швидкістю відновлення я зможу надовго відволікти їхню увагу.
— Ти забуваєш про вибух, — Ярема поправив очну перев'язь.
— Вибух потрібен, аби все місто довідалося, що...
— Я знаю, для чого потрібен вибух! Я власноруч підготував його, — палець Ярового накреслив на малі коло довкруж цятки, що позначала Темуджинове шатро. — Тому знаю найкраще, що біля нього шансів вижити немає!
Пилип кивнув.
— Саме тому піду я. Ви свідчили, що зі мною коїться при повні. Годі вдавати, ніби не розумієте, до чого все йде.
Ніхто не відповів. Лише Савка, який розважався вибірковим прибиранням у хаті, підійшов до Пилипа з обіймами.
— Більше не можна затягувати, — сказав Олефір. — Щодня все може змінитися, щодня Темуджин може рушити далі. Треба скористатися можливістю, допоки вона є!
Одна річ — вигадувати один із найзухваліших замахів у новітній історії, геть інша — усвідомлювати, що за кілька годин твій друг піде, аби ніколи не повернутися.
— Виходить, ми просто будемо сидіти тут і чекати?
— Кожен зробив внесок, Іскро. Далі все залежатиме від Щезника і невеликої дрібки вдачі.
Северин ковтнув холодний клубок у горлі.
... Другий кордон. Вартові вразилися розмірами чорного пса і погодилися, що зустріти такого вовка вночі — до гучної воїнської слави...
— З вибухівкою будь украй обережний, — напучував Ярема. — Не бий її, не лягай на неї, не губи її.
— Буду, — пообіцяв Пилип.
Яровий перевів погляд на Северина.
— Якщо раптом усередині будуть інші, то ріж того, хто з великим смарагдом на шиї.
Шляхтич, який спочатку не вірив у задум, тепер був одержимий ним, і навіть на прощання продовжував обдумувати всі можливі випадки.
— А якщо там усі матимуть великі смарагди на шиї? — спитав Чорнововк.
Ярема збентежено глипнув, а потім усміхнувся.
— Тоді вбий усіх. Veni, vidi, vici.
Савка наблизився до Северина, без жодного слова встав навшпиньки і поцілував його у чоло. Не встиг Чорнововк здивуватися, як відчув, що тілом розливається дивна сила — таку саму він відчув тієї ночі, коли билися з хортами біля будинку Чарнецьких... Савка знеможено похитнувся і впав прямо Малюкові на руки, який обережно переніс Павича на канапу.
— Не забувай про Олю, — промовила Катря.
Бліда. Стривожена. Вона ненавиділа сидіти в безпорадному очікуванні.
Не дай себе вбити, читалося в її словах.
... Третій кордон. Перегар і хропіння — вояки гарно відсвяткували якусь нагоду вином і горілкою...
Северин не забував про доньку ні на день. Досі не вірилося, що кмітлива дівчинка зі жвавими оченятами — його дитя, кров від його крові, плоть від його плоті. У маєтку Ярових він радів кожній хвилині разом, тішився, що доньці добре поруч із ним. Але її взаємини з Катрею були настільки глибокими, що Северин ловив себе на заздрості, коли дружина і донька розуміли одна одну зі слова, жесту чи виразу обличчя... Тільки час міг подарувати такий міцний зв'язок. Рік химерного полону минув для нього як поганий сон; Катря натомість прожила кожен день разом із Олею. Прожила з нею довше, ніж у шлюбі з Северином.