— Йому пощастило не померти від рук хортів, як нашому дідові.
Та це не зачепило Якова.
— Я згадую про його смерть щодня, — відповів він гірко. Або гарно вдавано гірко. — Якщо ти прийшов мене звинувачувати, то...
— Я прийшов дізнатися, хто стоїть за знищенням Ордену. Назви імена, і я піду.
— Питання помсти, розумію, — Яків зібрав долоні разом. — Але ти просиш чимало, тому я пропоную обмін: послуга за послугу.
Ярема відчув, як кров приливає до щік і свіжовиголеної шкіри голови.
— Послуга за послугу? Після того, що ти накоїв? Після того, як ми змінили хід війни? Київ звільнено тільки тому, що ми вбили Чингізхана!
На його крик охоронці одразу скинули рушниці, проте шляхтич не зважав — обурений до глибин, він був ладен трощити стіни.
— Так, вбили, і зробили це за моїм наказом, — приязно усміхнувся Яків. — Хіба ти забув? Я нагадаю хронологію: відступ зі столиці був задуманим маневром, хитрою пасткою, і Орда очікувано втрапила до неї. Тим часом я великодушно подарував можливість вовчим лицарям очистити своє добре ім'я, а вони скористалися з неї. Завдяки героїзму характерники обезголовили військо загарбників, і віднині репутацію Сірого Ордену врятовано. Хіба не чудово все склалося?
— Брехливе стерво, — ревнув Малюк під прицілом рушниць. — Тобі припекла наша відмова допомагати у змаганнях за гетьманську булаву, і ти ницо помстився, ставши балакучою лялькою на руці нашого ворога! Наче останній йолоп, ти відмовився слухати моє попередження про нашестя Смарагдів, натомість привселюдно ліпив із мене власного вбивцю! Через дрібну образу розбив Сірий Орден, який міг запобігти знищенню Харкова і багатьох інших містечок та сіл. Одним наказом ти вбив сотні захисників, які могли б урятувати тисячі життів! Усі ці смерті — на твоїй совісті, Якове, їхня кров — на твоїх руках до кінця життя, але ти стоїш тут, у білому вбранні, позуєш для газет і з посмішкою розповідаєш, ніби все так і було задумано твоїм видатним генієм! І ще наважуєшся стверджувати, ніби згадуєш про діда, якого вбили на твоїх очах за твоїм словом? Брехливе стерво! Тобі байдуже. Ти ніколи не переймався. Коли інші віддають життя, ти піклуєшся лише за гетьманський ланцюг!
Жоден м'яз не сіпнувся на Яковому обличчі. Він слухав гнівну тираду з тим само спокійним, люб'язним і трохи відстороненим виразом, схожим на маску, що ніколи не змінювалася, подібно до личин на шоломах Сонгосон.
— Як ти сказав, усі смерті — на моїй совісті. Тому я не дозволяю пропустити це усвідомлення крізь себе, — відповів Яків, і голос його вперше прозвучав щиро. — Інакше не зможу ухвалювати великих рішень.
— Куди там Ісусу до ваги твого хреста.
— Ти — простодушний вояка, брате. Інколи мені хотілося б стати тобою. Це так легко... Трощені черепи! Випущені кишки! Кривавий романтик, що геть не розуміє політики, — зітхнув Яків. — Тут усе значно складніше. Тут вимагається не вовком бігати і пірначем махати, а виживати в бруді та обертати власні помилки на перемоги... А коли потрібно, майстерно привласнювати яскраві перемоги інших.
— Дітей своїх повчатимеш, — Ярема придушив наступ люті і продовжив спокійно: — Кажи, хто стояв біля витоків заколоту.
— Скажу. Натомість прошу небагато: поговори з мамою.
— Про що мені з нею говорити?
— Про мене, — ледь чутно, аби інші не почули, відповів Яків. — Вона відмовляється... Навіть на листи дружини і знімки онуків не відповідає...
По масці його байдужості вперше розповзлися тріщини.
— Я так не можу. Я готовий плазувати перед нею, — шепотів Яків. — Але вона навіть на поріг не пускає!
— Бо зреклася тебе. Кров — не водиця.
Старший брат на мить замружився, а коли розплющив очі, то всі тріщини на масці зникли, і знову постав спокійний пан гетьман — холоднокровний, розважливий керманич держави.
— Я прошу поговорити з нею, — мовив він звичним тоном. — Це все.
— Поговорю, — брехати Якову було легко. — Викладай, що маєш, і я зникну.
— Перший, авжеж, Кривденко, — всміхнувся Яків. — Він заварив цю кашу і щедро фінансував із власної кишені, допоки не зміг урвати державного бюджету.
— Не мав жодного сумніву, що його ім'я пролунає першим.
— Зауваж, — Яків підняв вказівний палець угору. — Я розумію, що з ним станеться, але свідомо віддаю його на поталу. Голову розвідки. Під час війни! Це дорогий розмін. А знаєш, чому я це роблю? Бо політика, наче шлюб, є пошуком компромісів.
Ярема сплюнув просто на цінний паркет.
— Кривденко викручує тобі яйця, відколи допоміг з гетьманською булавою, а ти, великий політик, ніколи не знав, як йому протистояти. Аж ось раптом трапився шанс позбутися його чужими руками. Це я роблю послугу, а не ти мені.