— Хочеш повернутися до січовиків? — питає в нього Катря.
— Хочу, але пізніше.
Щезли зневіра і безнадія, розчинились у тому вибуху, несуться радісні співи, коли той вибух стався? Здається, ніби цієї ночі...
Гнат розвалився біля огорожі на ослінчику, роздягнений до пояса. Шаблі в пилюці, пляшка в руках: вартує. Розгледів їх, замахав, підвівся. З кривою посмішкою спитав, де загубили найстрашнішого звіра. На Яремову відповідь розсміявся, побачив їхні лиця і вдавився сміхом. Перепитав без посмішки, отримав ту саму відповідь. Пляшка полетіла на дорогу. Гнат зблід, схопив Ярового за плечі, змусив розповісти, як це сталося.
— Ні, не поховали. Від тіла нічого не лишилося.
Похапцем прочитав Пилипового останнього листа і схопив залишеного йому варгана. Вигляд мав такий причмелений, що пасічник, який визирнув з хвіртки, поцікавився, що за шляк його трафив.
— Помруть усі, — озвався Бойко глухо.
— Ага, — відповів бджоляр, зникаючи за воротами. — Я ваших коней приготую.
Савка глянув на блідого Енея і зарюмсав.
— Я помер багато років тому. Тої самої миті, коли встромив ніж у власні груди, — Гнатів погляд згас. — Тоді я здох. А все це — лише посмертя.
Він обвів ватагу почервонілими, набряклими від сліз очима.
— Ми всі загинули у ніч срібної клямри, але навіть не помітили. .. І продовжили вдавати живих.
Варимося у Ґадриному мареві, про яке навіть не підозрюємо, подумав Северин.
Заплаканий Савка обійняв Гната. Той сумирно стояв, мовчки втупившись у землю.
— Бевзь я, бевзь, — бубонів характерник. — Бачив, що йому недовго лишилося... І однаково не попрощався.
Катря безслівно поцілувала брата в чоло.
Шаркань угледів гостей, весело заіржав і спробував стати дибки, мало не хвицьнувши господаря копитами від нестримної радості.
— От дурник, — усміхнулася трохи Катря.
— З цим було найважче, — повідомив бджоляр. — Неслухняний, неспокійний. Хоче бігати, та до себе нікого не підпускає.
— Йому сумно, — пояснив Савка і махнув мотанкою. — Мамі теж сумно. Ецерон пішов.
— Ви теж ідіть звідси. Пасіку мені труїте, — бджоляр подався до вуликів.
Сіроманці готувалися в дорогу. Найшвидше збиралася Катря, що останню добу тільки й думала, чи забрав уже Максим з маєтку Олю, чи везе її до домовленого місця, чи все з ними добре...
— Як чинимо з братом Біляком? — спитала вона, сідлаючи Шарканя. — Лишити при мені?
— Не варто. Краще направ сюди, — Ярема вказав на помітку у своєму атласі.
— До маєтку патріарха?
— Так. За старим Симеоном треба простежити, — шляхтич пригостив свою кобилку зірваним по дорозі яблуком, і та задоволено хрумала. — Най розвідає, по яких днях святий отець залишає рідні стіни, о котрій годині повертається, якими дорогами їздить, хто його супроводжує. Це нескладне доручення.
— Те, що він назвався братом Біляком, не робить його характерником, — доважив Гнат. — Городнє опудало надішліть — воно розвідає краще.
— Іскра його навчить.
— Джуру мені видаєш? — Катря мотнула головою. — Ні, Малюче, красно дякую, але мені вистачає однієї малої дитини.
— Ходити за патріархом назирці не потрібно. І до маєтку лізти теж не треба. Вимагається лише вивчити щоденний розклад, — шляхтич махнув рукою, ніби йшлося про дрібницю. — Покажеш Білякові, як знайти густі кущі неподалік дороги і непримітно сидіти в них обличчям до стін із розплющеними очима...
— І як при тому спати, срати і не забувати їсти-пити. Добре. Але за його провал, Малюче, я не відповідатиму, — Катря перевірила, чи надійно приторочені сакви. — То ви до Кривденка?
— Погостюємо трохи на острові кохання, — підтвердив Ярема. — Опісля — до Симеона.
— Га? Ми їдемо до Кривденка? Юхима Кривденка, голови задристаної Варти? — стрепенувся Гнат.
— Час відповісти перед Орденом, — відповів Северин, який прослухав майже всю бесіду, намагаючись згадати, який сьогодні день.
Бойко потер долоні. Куди тільки поділася його байдужість?
— Шкода пропускати розвагу, але мушу їхати, — Катря востаннє перевірила попругу, міцно поцілувала Северина, а потім кожного по черзі обійняла. — Здибаємося у прихистку, хлопці!
— Якщо затримаємось, тоді вже у Чорткові, — через мовчанку Чорнововка Ярема перебрав на себе роль очільника. — Там і поміркуємо, що далі робити.
Характерниця кивнула. Її очі сяяли передчуттям возз'єднання. Вбивство Чингізхана, Пилипова смерть, бій за столицю, втрачений дар Северина — все тьмяніло поруч із близькою зустріччю з донькою. Материнство не змінило, але пронизало Катрю до кісток, стало важливою частиною її нової особистості.