— З тобою все гаразд? — звернулася вона пошепки до чоловіка. — Ти після Варганової смерті сам не свій. Мрієш про нових коханок?
— Вгадала, — Северин сподівався, що вона не помітить силуваності його посмішки. — Поцілуй від мене Оленьку.
Катря нічого не помітила — занадто поспішала.
— Обов'язково поцілую. До зустрічі!
Вона вскочила верхи, і за хвилину загін лишився вчотирьох. Збиралися в мовчанці, кожен у власних думках. Бджоляр із незворушним обличчям спостерігав за їхнім відбуттям.
— Як там Василь? — спитав, проводжаючи вершників за браму.
— У гетьманському палаці нову думу вигадує, — відповів Яровий.
— Нескоро, значить, побачимося, — виснував бджоляр, і без прощань захряснув за ними браму.
— Хороша людина, але бджоли сильно голову покусали, — пояснив Гнат. — А ще на страшних казках звихнувся. Дістав мене тими оповідками до печінок.
— Твої печінки тут не бідували.
Рушили до Рудого села.
Без Катрі Северин почувався самотньо. Він звик до її постійної присутності, до розмов, сварок, жартів, нічних і подеколи денних утіх... Хотілося рушити разом із нею до Олі і відпочити, як після його повернення, лише втрьох, у тиші та спокої.
Але залишити помсту на Малюка, Енея і Павича він не міг. Щоразу, коли Чорнововк думав про це, перед очима зринала кривава інавгурація. Чорні однострої з білими хрестами, рушниці, ґвалт. «Вони мають право заарештувати вас й озброєні срібними кулями. Тому підкоріться, панове, не погіршуйте становища».
Так сказав Юхим Кривденко, незмінний впродовж тринадцяти років голова Таємної Варти, всесильний знавець брудних секретів, свідок подружніх зрад і скарбничий прихованих статків. Компромат, що він мав на будь-якого можновладця, робив його невразливим від будь-яких політичних інтриг... але не від ножів вовчих лицарів.
Вони прийдуть по нього завтра. Чи післязавтра? Знову заплутався в часі.
— Павичу, ходи-но сюди! — гукнув Еней від вогнища.
Гнат, який до того намагався оминати причинного брата, тепер постійно їхав поруч, намагався розібрати тихе белькотіння, всіляко опікувався, виконуючи Варганів заповіт. Завдяки цьому згорьований Савка, що було замкнувся у собі, поволі повертався до життя, ніби несміливий равлик, який виповзає зі свого панцира.
На привалі вони разом допомагають Яремі кашеварити, хоча насправді більше заважають, та добросердий Малюк не протестує. Чи здатен Савка якось зарадити йому зі зламаним часом? Можливості його химерних сил досі лишалися загадкою для всіх.
Від вогнища приємно тягне димом. Здається, що скоро повернеться з полювання Пилип із парою підбитих із лука кролів... Але він не повернеться. Вони ніколи не зустрінуться знову. Його лук і сагайдак приторочені до кульбаки Яреми, а канчук забрав Савка.
Северин відійшов. Переконався, що ніхто не спостерігає, видобув ножа й оглянув лезо — годі нагострити ліпше. Затамував подих, легким розчерком надрізав згрублу пучку великого пальця. Щосили притис поріз до землі, вкритої обрисами його тіні, зціпив зуби, приготувався до стрибка...
Перед очима промайнула велика бабка, тріпочучи прозорими крильцями. Біля вогнища лайнувся Ярема, зайшовся реготом Гнат, слідом непевно засміявся Савка.
Тінь лежала мертвою примарою. Він зачекав кілька секунд.
По великому пальцю пробігла мураха. Легенько дмухнув вітер.
Северин підніс пальця до очей і вдивився у краплину крові посеред земляних крихт, силкуючись розгледіти браму до іншого світу. Розчаровано дмухнув на поріз, від чого той загоївся. Сховав ножа, розтягнувся на землі горілиць і втупився поглядом у бузкову височінь неба.
Він пробував безліч разів, у різних місцях і в різний час. Тінь не відповідала. Не малювала намистиною крові по молоку, не видовжувалася містком-гадюкою, не впадала в око...
Мовчазна агонія темних просторів ніколи не вабила Чорнововка. Натомість важила можливість будь-де зникнути, можливість, яка стала звичкою і підвалиною багатьох здійснених задумів. Северин почувався пограбованим, закутим, позбавленим зручних кишенькових дверей, що не раз рятували йому життя. Без чарівної тіні, що завжди прийде на допомогу, коли все летить до псів, характерник почувався неповним. Він перетравлював втрату на самоті: ніхто інший не зрозумів би. Крім, хіба що, Пилипа...
Катря, наприклад, зраділа. Після єдиної мандрівки до Ґаадових володінь у ніч срібної клямри вона люто зненавиділа Потойбіччя і, потираючи чорнильний коловрат на грудях, торочила, що не повернеться туди ні за які дукачі. Вона з підозрою ставилася до Северинових мандрівок мертвими пустками, вважала тіньовий перехід лихим даром, і остаточно переконалася в цьому, коли чоловік згинув по той бік. Після повернення із заклятого полону Катря і чути про стрибки не бажала, через що дорогою до Києва вони постійно сварилися; звістка про Ґадру, яка видерла з Северина проклятий дар, неабияк утішила характерницю.