Северин не розповів їй про смарагд. Нікому не розповів. Його і не розпитували — тільки Савка подеколи зорив уважним, пронизливим поглядом йому на груди, де у внутрішній кишені спочивав маленький згорток.
Чорнововк знову перевірив, чи ніхто не дивиться, і обережно видобув каменя. Після Варганової загибелі він жодного разу не чіпав його. Голос, що чувся у шатрі... Може, примарилося? Може, варто просто викинути його подалі?
Холодні гострі грані торкнулися шкіри і спалахнули смарагдовим вогником у такт його серцебиття.
Дякую, що забрав мене.
Отже, не примарилося. Хто ти? Що ти?
Я — безіменний вигнанець, давно позбавлений волі. Я не задумую проти тебе кривди і присягаю говорити саму лише правду. Це все, чим я можу наразі віддячити.
Твою присягу прийнято. Як тебе звуть, вигнанцю?
Мене позбавили імені.
Ти — бранець смарагду?
Тисячі років у непорушній формі. Не маю очей, та можу бачити; не маю вух, та можу чути... Не маю рота, але так хочу кричати!
Проте я чую твій голос. Чи ти здатен промовляти до будь-кого, хто торкається тебе?
Створіння цього світу нездатні почути мій голос... За винятком позначених мертвим сонцем моєї землі, яку ти звеш Потойбіччям. Для решти я зачарована коштовність, що дарує невразливість і довголіття.
Зажди-но! Невже казочки про чарівний смарагд, який дарує безсмертя, були правдою?
Невже казочки про чарівних перевертнів, які боронять державу, були правдою?
Ха!
Я чимало живу поміж людей, але не спромігся зрозуміти вас. Такі дивні, жорстокі, непослідовні створіння. Поставиш щось перед вашими носами, скажеш правду... І, вважай, сховав на видноті.
Пробач мої сумніви. Складно повірити у чарівний камінь, що дарує безсмертя.
Віками мене намагалися розшукати або створити тисячі людей по всьому континенту і за його межами. Вбивали за фальшивки. Труїлися випарами у відчайдушних дослідах. Йшли на багаття. Стільки намарно прожитих життів...
Люди бояться смерті. Цей страх — основа наших учинків. За камінь, що дає вічне життя, багато хто ладен убити. Як Темуджин спромігся настільки довго ховати тебе? Невже таку цінність ніхто не намагався викрасти?
Викрасти священний смарагд Орди, що подарував їй ім'я? Ні, на таке ніхто не зазіхав. Було кілька злодюжок у ті далекі часи, коли Мехмед тільки починав об'єднання кланів степу... Але потім його легенда поширилась, ожила та вкрилася найміцнішим панциром — божественним ореолом. Люди увірували, що Тенгрі надіслав істинного правителя, переродженого Темуджина, якому відміряно кілька століть життя, а смарагд на його грудях — сакральний символ нової нездоланної імперії, яка підкорить світ. Ніхто не смів навіть думати про доторк до мене.
Ти свідчив сходження Темуджина?
У жилах цього самозванця не було ні краплини крові справжнього Темуджина. Його справжнє ім'я — Мехмед.
У мене безліч запитань.
Я відповім на кожне. Адже ти звільнив мене з ненависного ланцюга. Я готовий балакати годинами поспіль! Я так довго мріяв про нового співрозмовника...
Темуджин, себто Мехмед, чув твій голос?
Так. Він бачив сонце Потойбіччя.
І постійно носив тебе при собі, завдяки чому не помирав.
Мені дарують стукіт серця, я повертаю його відновленим. Це і згубило самопроголошеного посланця Тенґрі — за сотні років він так звик до невразливості, що навіть не висмикнув ножа з власного серця.
Коли я розірвав ланцюг...
Я відлетів геть, і незримий зв'язок розірвався. Смерть забрала те, що їй давно належало.
Чому його тіло перетворилося на соляний стовп?
Понад два століття Мехмедова плоть живилася від мого джерела. Численні роки, численні замахи, численні недуги — воно давно мало згинути, але натомість продовжувало жити, напуваючись моєю силою. Ніхто не носив мене так довго! Останні роки Мехмед лише скидався на людину. Я спостерігав, як шашель часу безупинно підточує гострий розум, як виважені рішення змінюються дурнуватими примхами, як вірні підданці мовчки коряться будь-яким словам знавіснілого повелителя... Люди не створені для безсмертя.