Пригадавши ті часи, Дояр засоромився, що тепер злякався Гітари й запідозрив його в лихому. Коли друг з’явиться, то сам усе розкаже. Треба буде йому допомогти. Дояр встав і витріпав піджак. Повз нього пройшов набундючений чорний півень з криваво-червоним обвислим гребенем.
Дояр рушив до Соломонової крамниці. Хотів знайти нічліг, розпитати про всяку всячину й запопасти жінку. Не конче в ось такому порядку. Треба почати з чого вдасться. Власне кажучи, добре, що Гітара розпитував про нього. Добре й те, що клиновий пас ввірвався. Непоганий привід побайдикувати тут. Коли Дояр підійшов до сходів, коти й кури позривалися з місць.
— Як вам? Вже краще? — спитав Соломон.
— Набагато краще. Просто треба було трохи прогулятися, — Дояр кивнув головою на вікно. — Гарно тут. Спокійно. І жінки красиві.
Молодик, що сидів на перехиленому стільці, обпертому на стіну, зсунув капелюх із носа на потилицю й поставив стілець на всі чотири ніжки. Розтулив уста, бракувало йому чотирьох передніх зубів. Інші чоловіки зачовгали ногами. Соломон усміхнувся, але нічого не сказав. Дояр відчув, що ляпнув якусь дурницю. Прохопився про жінок. Та що ж це за місцина, де про них і згадати не можна? Треба змінити тему.
— А де міг зупинитися мій приятель, що питав про мене вранці? Чи можна тут найняти мебльовану кімнату?
— Мебльовану кімнату?
— Так. І переночувати.
— Нічого такого тут нема, — похитав головою Соломон.
Дояр занепокоївся. Звідки така ворожість? Зиркнувши на чоловіків у крамниці, він спитав хазяїна:
— То ви гадаєте, що хтось із них міг би роздобути клиновий пас і полагодити моє авто?
— Я спитаю їх, — тихо відповів Соломон, втупившись у прилавок. Був чимсь збентежений. Куди й поділася його балакучість і привітність.
— Якщо вони не знайдуть паса, то зразу ж дайте мені знати. Я б тоді купив інше авто, щоби добратися додому.
Всі як один вирячилися на Дояра. Він відчув, що знову сказав щось не те. Не знав, у чому річ, бачив лише, що чоловіки поводяться так, наче він їх образив.
А таки образив. З ненавистю дивилися на міського негра, що замість поламаної автомашини може купити іншу. Запросто, як ото пляшку віскі. Та ще й похваляється цим перед ними. Навіть не зволив представитись і спитати, як звати їх. Називає людей «вони» й відкрито зневажає за те, що замість обробляти своє поле вони висиджують у крамниці, чекаючи, поки приїде якась вантажівка по робітників у млині чи збирачів тютюну на плантаціях. Цей негр одягається та поводиться так, ніби хоче їм нагадати, що немає в них поля, немає ґрунту. Мають хіба що грядки з овочами, де працюють жінки. Мають хіба що курей і свиней, яких доглядають діти. Дав зрозуміти, що вважає їх не справжніми чоловіками, а дармоїдами, які живуть з роботи дітей і жінок. Дав зрозуміти, що мірило вартости цих людей — тютюнові крихти замість доларових банкнотів у кишенях. Що мірило вартости цього негра — туфлі з тонкої шкіри, костюм-трійка й м’якенькі руки без мозолів. Що мірило вартости — очі цього чужинця, які дивилися на великі міста й на літаки. Ці люди бачили, як він погладжує ширіньку, стоячи на сходах і розглядаючи їхніх жінок. Бачили, як він замикає авто. І це в місцині, де за сорок кілометрів не знайдеш більш ніж два ключі запалювання. Не вважав їх гідними того, щоби поцікавитися їхніми іменами, а себе цінив надто високо, щоб назватися. Дивлячись на його шкіру, люди бачили, що вона така сама чорна, як їхня. І знали, що в нього серце білої людини. Як у тих, що приїжджають вантажівками, потребуючи безіменних, безликих наймитів.
А тепер один із цих чоловіків обізвався до негра, що мав вірґінський номер на автомобілі й говорив з північним акцентом:
— На Півночі, мабуть, добрі заробітки. Га?
— Такі собі, — відповів Дояр.
— Такі собі? Кажуть, що там усі заробляють купу грошей.
— Багато хто на Півночі працює запівдарма.
Дояр сказав це якнайлюб’язніше. Бачив, на що заноситься.
— Важко в таке повірити. То чого ж там сидіти, коли такі малі заробітки?
— А того, що там гарні краєвиди, — відповів інший чоловік. — І красиві жінки.
— Таке скажеш, — з удаваним несмаком заперечив той перший. — Хіба на Півночі жінки мають щось інше між ногами, ніж наші?