Той будиночок стояв кроків за тридцять від хідника. Позаду росли чотири велетенські сосни. Їх глицею Пілат набивала матраци. Дивна річ, угледівши ці дерева, Мейкон пригадав сестрині уста. Змалку вона любила жувати хвою та пахла лісом. Зо дванадцять літ Пілат була йому як рідна дочка. Вибралася з лона вже мертвої мами без допомоги м’язових скорочень і тиску прудких утробних вод. І мала живіт гладенький і рівний, як плечі, без ніякого натяку на пуп. Через отой брак пупка люди вважали, що Пілат прийшла на світ не як усі, що вона ніколи не лежала, не плавала й не росла в теплій материнській рідині, що не поєднувала дитини з надійним джерелом поживи ніжна пуповина.
Однак Мейкон знав своє, адже бачив вираз очей повитухи, коли породіллині ноги заклякли. І чув повитушин крик, коли дитя, яке вважали теж неживим, помалу проклало собі дорогу впередголов із тихої, непорушної й упокоєної яскині з м’яса і витягло за собою свою належну пуповину та своє дитяче місце. Ну а самого пупа таки не було. Як тільки немовляті перетяли цю життєдайну жилу й зав’язали вузол, той пупок зморщився, зсох і відпав, не лишивши по собі й сліду. І цю дивовижу Мейкон, ще підлітком няньчачи сестричку, мав за щось таке природне, як лиса голова. Допіру у свої сімнадцять, коли вже без вороття розійшовся з Пілат і пустився в гонитву за багатством, він дізнався, що на світі, мабуть, ніде немає такого живота.
А тепер, наближаючись до сестриного двору, Мейкон сподівався, що пітьма приховає його від мешканок дому. Навіть не повернув голови вліво, проходячи повз будинок. Але мелодію почув. Співали. Всі. Пілат, Реба і Ребина дочка Агар. На вулиці він не побачив нікого. Люди вечеряють, облизують пальці, дмухають у чашки з кавою та, звичайно, цокотять про те, як бешкетував Портер і як безстрашно поставився Дед щодо того дикуна у віконці. У цій частині міста не було ліхтарів, тільки місяць освітлював дорогу перехожим. Йдучи, Мейкон силкувався не слухати цього співу. Прискорив ходу, ось-ось не буде чутно пісні. І раптом яскраво, наче образок на листівці, постала перед ним місцина, куди поспішав, — власний дім; вузька негнучка спина жінки; дві дочки, засушені довгими роками туги; син, з яким він міг розмовляти лише командним або ж осудливим тоном: «Добрий вечір, тату». — «Добрий вечір, сину. Заправ-но сорочку в штани». — «Тату, я знайшов мертву пташку». — «Не смій носити додому таку бридоту...» Там ніколи не було чути пісень, а сьогодні ввечері Мейконові запраглося хоч трішки послухати співу першої в його житті людини, яку він доглядав і любив.
Обернувшись, він поволі рушив до сестриної оселі. У цій пісні Пілат заспівувала. Інші два голоси підхоплювали мотив і розвивали його. Сестрине могутнє контральто, Ребине дзвінке сопрано, ніжний голосок малої, тепер, мабуть, уже десятилітньої Агар притягали Мейкона, як магніт цвяшка.
Приворожений звуками, він підійшов ближче. Не хотілося йому ні підслуховувати, ні підглядати. Лише слухати й ще, може, дивитися на всіх трьох — джерело мелодії, яка наводила на гадку розлогі поля, диких індиків і дешевий ситець. Ступаючи якнайлегше, він підкрався до бічного вікна, де тріпотливий пломінь свічки давав найменше світла, й зазирнув усередину. Реба обтинала нігті на ногах кухонним або фінським ножем, схиливши довгу шию аж до колін. Агар укладала волосся. Пілат, повернута спиною до вікна, мішала щось у горшку. Либонь, затір на вино. Мейкон був певен, що це не страва, бо знав, як харчуються Пілат і її дівчата. Як малі діти — їдять усяку абищицю, на що лише мають охоту. Тут ніколи не загадувалося наперед, що варити, скільки насипати й коли подавати. Тут навіть не конче було сідати всією родиною за стіл. Приміром, Пілат спекла хліб, і кожне могло їсти його з маслом, коли тільки заманеться. Стравою міг стати виноград, що зостав після вичавлювання соку. Чи персики цілими днями. Коли одна з них купила кілька літрів молока, то всі три пили його, поки було. Коли друга була роздобула діжку помідорів чи десяток-другий кукурудзяних качанів, то всі три споживали те добро, поки скінчилося. Вони їли все, що мали, що надибали й що смакувало. Прибуток з шинкарювання щезав, як ранішня роса, — на дешеву біжутерію для Агар, на Ребині подарунки коханцям і на ще бозна-що.