— Так, я тут у гостях.
— Ви служите в армії?
— Та ні. Вчора ввечері я був на полюванні. Приятелі позичили мені ось це. — Дояр погладив кант, який напрасувала Світ.
— На полюванні? Господи! Тільки не кажіть, що ви мисливець. Не терплю тих ловців. Дратують мене. Вічно лазять по чужих маєтностях і безперестанку стріляють. Чи день, чи ніч — їм байдуже. Кажу моїм учням... Я викладачка, знаєте. У педагогічному училищі. Ви ще не бачили його?
— Ще не бачив.
— Ет, нема на що дивитися. Школа школою, як багато інших. Будемо раді, коли навідаєтеся до нас. А звідки ви?
— З Мічигану.
— Я так і гадала. Сюзан! — крутнулася Ґрейс. — Він із Півночі, — і знов звернулася до Дояра: — А в кого ви зупинилися?
— Гм, поки що ні в кого. Я познайомився з кількома чоловіками в містечку...
Сюзан Берд принесла тацю, на якій стояли чашки з кавою й тарілка з великими блідими тістечками.
— Він із Мічигану, — сказала Ґрейс.
— Я чула. Яку каву ви п’єте?
— Чорну.
— Чорну? Без вершків і цукру? — спитала Ґрейс. — Ах, якби і я так могла! Зігнала б тоді вагу до сімдесяти кіло. Але цього мені вже не вдасться, — обпершись рукою на поперек, вона усміхнулася Дояреві.
— У якій справі ви прийшли до мене? — Сюзан Берд несильно, але виразно наголосила на слові «мене».
— Я шукаю людей, що знали мою бабусю на ім’я Сінґ.
Ґрейс сплеснула в долоні й зойкнула, аж Дояр поставив чашку:
— Родичі! Ви родичі!!! Оце так!
Її неспокійні очі заблищали.
— Ви звернулися за правильною адресою, — сказала Сюзан, — та тільки не знаю, чим можу вам допомогти.
— Про що ти говориш, Сюзан! Твоя мати звалася Сінґ, правда?
— Ні, не Сінґ. Слухай, Ґрейс, якщо не перебиватимеш мене, то дізнаєшся таке, чого й ти не знаєш.
— Здається, ти казала...
— Ім’я моєї мами було Мері. Мері.
— Пробач мені.
Сюзан обернулася до Дояра.
— Мій батько Кровелл Берд мав сестру на ім’я Сінґ.
— Безперечно вона! Моя бабуся! Сінґ. Чи вийшла вона заміж за...
— Я знала, що у твоїй родині хтось мав ім’я Сінґ!
— Якщо вона й вийшла заміж, то за чоловіка, імени якого я не знаю, — обірвала їх обох Сюзан.
— Диво з див. До твого дому приходить незнайомець. І раптом виявляється, що він твій... хто? Кузен? Не люблю заяложених фраз, але скажу: світ таки малий. Правда? А ви неодмінно прийдіть подивитися на мій клас, містере Мейконе.
Як і Сюзан Берд, Дояр не звертав уваги на Ґрейс Лонґ.
— Де вона жила? — спитав він.
— Мій батько бачив її востаннє у фургоні, що вирушав до Массачусетсу. Там Сінґ мала вчитися в приватній школі. Квакерській.
— То твої родичі квакери? Цього ти мені ніколи не казала. Бачите, містере Мейконе, як ото друзі затаюються перед тобою? Б’юся об заклад, що й вас вона затаїла.
— І вона взагалі не одружилася? — Дояр не мав часу вислуховувати зауваги Ґрейс.
— Не знаю. Відколи вона поїхала до цієї квакерської школи, ніхто про неї не чув. Як гадаю, Сінґ шукали передусім через мою бабусю Гедді, бо та дуже побивалася за донькою. Я завжди була такої самої думки, як і мій батько: покинувши школу, Сінґ не хотіла, щоб її знайшли.
— Ти дуже добре знаєш, що таки не хотіла, — втрутилася Ґрейс. — Скоріш за все, стала видавати себе за білошкіру, як багато хто, — вона нахилилася до Дояра. — Тоді було чимало таких. Нині менше, а за тих часів багато хто так чинив. Якщо міг. — Ґрейс зиркнула на Сюзан. — Як-от твої, Сюзан, двоюрідні Лайла і Джон. Тепер вони стали білими. Знаю, хто такий Джон, і він знає, що я це знаю.
— Ґрейс, це знає кожен.
— Цього не знає містер Мейкон. Я бачила Джона на вулиці в Мейвіллі...
— Містерові Мейкону не конче це знати. Та йому й нецікаві такі речі.
— Звідки знаєш, що нецікаві?
— Бо сказав, що шукає бабусю. А його бабуся мала б бути надто... — Сюзан затнулася й злегка зашарілася. — Ну, відтінок шкіри був надто темний, то й не могла видавати себе за білу жінку. Хіба не так?
Дояр пропустив це питання повз вуха.
— То ви кажете, що вона жила в Массачусетсі?
— Так, у Бостоні.
— Зрозуміло.
Так, тут дійшло до глухого кута. Дояр спробував з іншого кінця.
— А чи чули ви тут коли-небудь про жінку, яка звалася Пілат?
— Пілат? Ні. Ніколи. А ти, Ґрейс?
— Ні, — похитала головою Ґрейс, — не чула. А я тут прожила більшість свого життя.
— Я тут прожила все своє життя, — сказала Сюзан. — Мої батьки народилися тут, і я теж. Ніколи не бувала далі, ніж у сусідній окрузі Сейнт-Філліпс. Маю родичів у Південній Кароліні, але ні разу не відвідала їх.