Це зауваження міс Берд злегковажила, махнувши рукою.
— Ет, я сказала це тільки через Ґрейс. Знаєте, в неї задовгий язик. Розносить плітки по всій окрузі. Щира правда, що Сінґ повинна була піти до якоїсь школи. Але не пішла. Поїхала на возі разом із цим чорношкірим хлопцем, Джейком. Чимало рабів вирушило з ними. Джейк був за кучера. Можете собі це уявити? Віз, повен рабів?
— А яке прізвище мав Джейк? Не знаєте?
— Гадаю, що він взагалі не мав прізвища, — знизала плечима вона. — Джейк був одним із цих летючих африканських дітей. Досі вони, напевно, всі повимирали.
— Летючих африканських дітей?
— Угу, один із Соломонових дітей. Чи Шалімарових. Тато казав, що Гедді завжди називала його Шалімаром.
— І Гедді була...
— Моя бабуся. Сінґ і мій тато — це її діти. Індіанка Гедді. Вона заопікувалася Джейком, коли його батько покинув сім’ю. Знайшла дитину, забрала її додому й виховала. Тоді вона не мала сина. Мій тато Кровелл народився пізніше.
Сюзан Берд нахилилася до Дояра й шепнула:
— Гедді не мала чоловіка. Я не хотіла викладати це все перед Ґрейс. Уявіть собі, як вона повелася б, почувши таку новину. Ви нетутешній, тож вам можна сказати. Але Ґрейс... — міс Берд благально глянула вгору. — Цим малюком, що знайшла Гедді, був Джейк. Виріс разом з Сінґ. Гадаю, вона втекла з ним, аби тільки не йти до квакерської школи. Знаєте, чорношкірі й червоношкірі мішалися між собою, але деколи... Декотрим індіанцям не подобалися:.. ну, ці мішані шлюби. Ані Джейк, ані Сінґ не знали своїх батьків. І мій тато не знав. Гедді ніколи не сказала цього. Донині не знаю, який він був: білий чи червоний. Не знаю, хто він такий. Насправді Сінґ мала ім’я Співоча Пташка. А мій батько спершу звався Кроу — Ворон. Потім він змінив ім’я на Кровелл Берд. Після того, як скинув штани з оленячої шкіри, — усміхнулася Сюзан Берд.
— Чому ви називаєте Соломона летючим африканцем?
— О, це просто баєчки, які в цих краях розказують старі люди. Про те, що декотрі з африканців-рабів, яких сюди привезли, вміли літати. Багато їх відлетіло до Африки. Один із них — цей самий Соломон. Чи Шалімар — не знаю, як правильно. Мав купу дітей по всій цій місцині. Ви, напевно, зауважили, що тут мало не кожен признається до рідні з ним. Тут, у горах, понад сорок родин має прізвища, пов’язані з цим іменем. Мабуть, гарячий хлопець був той Соломон, — засміялася вона. — Чи так воно, чи ні, але він зник. Покинув усіх. Жінку й двадцять одну дитину. Кажуть, вони всі бачили, як Соломон відлітає. І жінка, і діти. Вони працювали тоді на полі. Тут вирощували бавовну. Уявляєте собі? Ось у цих горах. Колись бавовник був тут король. Всі його вирощували, поки земля виснажилася. Тут він ріс, коли я ще була дитиною. Але повернімося до Джейка. Казали, що він один із законних Соломонових дітей — двадцяти одного сина, і всі від одної матері. Джейк був ще немовля. Дитина й жінка були біля самого Соломона, коли він полетів.
— Коли ви кажете «полетів», то, напевно, маєте на увазі, що він утік? Утік з рабства?
— Ні. Маю на увазі, що полетів. Як на крилах. Це, звичайно, дурне, але, як каже легенда, він полетів, наче птах. Одного дня розігнув на полі спину, вибіг на гору, крутнувся там кілька разів і знявся в повітря. І з вершини його понесло туди, звідки він родом. Є тут скеля з роздвоєною вершиною, названа його іменем. Цей відліт убив Соломонову жінку. Якщо можна так її назвати. Вона ридала довгі дні. Недалеко звідси є Райнине провалля. Іноді через вітер з цього провалля чутно дивні звуки. Люди кажуть, що це плаче Райна, Соломонова жінка. Переказують, вона безперестанку заводила, аж поки збожеволіла. Тепер про таких жінок не почуєш, а колись були. Є жінки, що не можуть жити без якогось одного-єдиного чоловіка. Коли таку покине чоловік, вона сходить з розуму, вмирає чи ще щось. Це, мабуть, кохання. Але я завжди вважала: все лихо через те, що лишаються самі й доводиться самим ростити дітей.
Вона говорила й говорила. Дояр сидів, спершись на спинку крісла, та слухав легенди, перекази, плітки й припущення. Подумки то випереджав хід оповіді, то відставав, то йшов разом. Мало-помалу з того, що знав, що почув і що виснував, поставала цілісна картина.
Сінґ сказала, що поїде до квакерської школи. Замість того приєдналася до Джейка й до колишніх рабів на возі, що простували до Бостона чи ще кудись. Дорогою вони один за одним сходили з воза. А Джейк із віжками й батогом, скоріше за все, збочив з правильного шляху, бо не вмів читати. І вони опинилися в Пенсильванії.
— Але ж тутешні діти бавляться в одну гру й співають: «Джейк, єдиний Соломонів син», — глянув Дояр на Сюзан Берд, сподіваючись, що вона не образиться за втручання.