Выбрать главу

Дояр човгав головою по долівці. Його провина, і Пілат це знає. Кинула його в погріб. Що ж вона надумала робити далі? Ага, зрозуміло. Відомо, яку кару Пілат вважає слушною тому, хто вкоротив комусь віку. Агар. Тут має бути щось по ній. Пілат кинула мене туди, де залишилася часточка життя, яке я занапастив. Відтепер матиму цю часточку. Пілат сама послухалася веління свого батька й змусить мене послухатися її. «Ти не смієш відійти й покинути тіло».

Зненацька Дояр засміявся. Реготав, скорчений у три погибелі, шнурок впивався у зв’язані зап’ястки.

— Пілат! — крикнув він. — Пілат! Він не те мав на увазі. Пілат! Мав на увазі інше. Говорив не про білого чоловіка в печері. Пілат! Про себе він говорив. Його тато відлетів. Кажучи «тіло», твій батько мав на увазі себе. І від цього тіла ти не сміла відійти, відлетіти. Не сміла покинути його. Пілат! Пілат! Ходи сюди. Дай розтлумачити тобі, що сказав твій тато. Пілат, він не наказував тобі співати. Він просто кликав Сінґ — свою жінку, а твою матір. Пілат! Випусти мене звідси!

У лице вдарило світло. Понад головою відчинилися двері підвалу. На кам’яних східцях з’явилися й знерухоміли ноги Пілат.

— Пілат, — озвався Дояр, тепер уже тихо, — він не те хотів сказати. Знаю, що він хотів. І ці, Пілат, кості. То не білого чоловіка кості. Він, напевно, навіть і не вмер. Я пішов туди й побачив. Не було його там, і золота теж не було. Хтось знайшов і того чоловіка, і золото. Справді. Задовго перед тим, як ти там побувала. Але, Пілат...

Вона зіступила на кілька східців.

— Пілат?

Зійшла долу. Дояр дивився їй у вічі, на її нерухомі вуста.

— Пілат, тіло твого батька забрала вода з могили, що ви її викопали. Пролежало в могилі десь із місяць. Батлери чи ще хтось занесли його до печери. Ти подумала, що вовки відволокли тіло білого чоловіка до входу в печеру. Це не так. Ти знайшла свого тата. І носила його кістки — весь той час.

— Тата? — шепнула вона.

— Так. Мусиш поховати його. Він хоче, щоб ти це зробила. Там, де його місце. На Соломоновому Стрибку.

— Тата? — знову спитала Пілат.

Дояр не відповів. Дивився, як її довгі пальці помандрували по платті й спочили на лиці, наче крила дрозда.

— То я носила тата?

Пілат рушила до Дояра. Спинилась, зиркнула на нього й перевела погляд на хиткий дерев’яний столик, спертий на муровану стіну. У тому куті підвалу було дуже темно, й Дояр спершу не помітив, що там. Вона підійшла до столика й узяла зелено-білу коробку — упаковання для взуття. На прикріпленій Гумкою накривці був напис: «Дякую небесам за туфельки фірми «Джойс».

— Якщо я поховаю тата, то, напевно, і це також треба десь поховати.

Пілат запитливо глянула на Дояра.

— Ні, — сказав він. — Ні. Дай сюди.

Повернувшись цієї ночі на Нелікарську вулицю, додому, Дояр не мав майже нічого з усіх речей, що взяв на дорогу. Натомість мав коробку з волоссям Агар.

Нізащо у світі Пілат не сіла б у літак, тож довелося поїхати автомобілем. Тепер вона була щаслива. Її вуста знову рухалися. Сиділа поруч із Доярем у Мейконовому «Б’юїку», на плечах поверх старої чорної сукні накинула норкове боа, що виграла Реба. В’язана шапочка насунута на лоб, в черевиках, як завжди, не було шнурівок. Час від часу Пілат оглядалася на заднє сидіння, де був мішок із кістками. Вона випромінювала спокій і умиротвореність.

Дояр теж. Повернення на Нелікарську вулицю не стало тріумфом, як він сподівався. Добре й те, що в материній вимушеній усмішці відчувалося полегшення. Навіть Ліна, хоч і злопам’ятна, як завжди, але була з ним чемною. Ще б пак, адже Корінтіанс перебралася до маленького будиночка у південному кварталі й жила там з Портером. «Сім днів», подумав Дояр, муситимуть шукати нового братчика, як було тоді, коли Роберт Сміт скочив з даху лічниці «Милосердя». Точилися довгі безладні розмови з батьком. Той не міг наслухатися про «хлопців у Данвіллі», які досі пам’ятали його; про втечу Сінґ і Джейка; про історію життя свого батька й діда. Мейкона зовсім не цікавило вміння літати. Йому подобалася вся оповідь загалом, а особливо те, що іменами родичів названо місцини в цьому краї. Дояр описав Серс стримано. Сказав лише, що досі живе й доглядає собак.