Якщо Мейкон-старший зрікається свого народу, то Пілат, завдяки своїй відданості народним уявленням про життя як про общинне існування, залишається сильною непересічною особистістю до самої смерти. Общинну свідомість, характерну для родового устрою, негри винесли з Африки. Але вона підтримувалась у них і в нових умовах, в Америці — баптизовані, вони виростали й виховувалися у християнській спільноті (вона й сьогодні має велику вагу в духовному житті афроамериканця), яка ставала єдиним їхнім прихистком у ворожому світі. Пілат — носій общинної свідомости в усій недоторканості, вона для неї органічна, ця жінка не почуває й не мислить іншими категоріями. Її просторове мислення конкретне і водночас ні до чого не прив’язане; сприйняття часу — як пролонгованої реальности; світу — як єдиного цілого, де привиди є такими ж природними, як живі люди; себе — як частини органічного світу, адже недаремно вона нізащо не хоче взуватися, бо тоді не зможе відчувати землю. А ще — вона не має пупка (як перша жінка Єва, зроблена з Адамового ребра). Їй не подобається жити в місті, де кожна родина існує окремо, вона вчить своїх домашніх однаково ставитись до всіх людей, як до рідних, і навіть небіжчиків своїх вона носить за собою, твердо впевнена, що кидати їх не можна.
Тільки такий носій і символ народної свідомости як Пілат давала можливість Дояру з дитинства прилучитися до природного плину життя, до негритянської ментальности, служила ніби живим гінцем морального общинного здоров’я у світ хворобливого урбаністичного буття.
Третій вагомий персонаж — Гітара, друг Дояра. В конструкції роману, де діючі особи організовані в контрастні пари (Руф-Мейкон-старший, Мейкон-старший — Пілат), Гітара опонує Пілат.
Як і Пілат, Гітара відданий своєму народу. Але його позиція вироблена страшною дитячою травмою, основа якої — расово-соціальна. До активности на захист народу його веде не стільки любов до своїх, скільки ненависть до білих ворогів. Саме через його долю та свідомість у романі відчувається подих білої Америки (адже діють у ньому тільки афроамериканці). Біла ж Америка постійно присутня як ворог, що завжди готовий схопити, розчавити, знищити. На активну боротьбу з цією Америкою зважується Гітара, ставши членом терористичної організації, мета якої — вбивати білих у відповідь на насильство над чорними. «І все для того, щоб однієї прекрасної днини в нашій країні білі замислились перед тим, як влаштувати черговий суд Лінча».
Гітара глибоко переконаний, що любов до народу, яка надихає його на боротьбу, не дасть йому перетворитися на вбивцю. Він розвиває цілу теорію про особливості психології раси білих як природжених убивць, виродків і протиставляє їм расу чорних, нездатних на антилюдські вчинки. Але реальність виявляється сильнішою за добрі наміри, вона справді формує з Гітари вбивцю. Збувається те, що прорік йому друг, вислухавши перше зізнання про участь у терористичній організації. «— Гітаро, нічого з цієї бридні не змінить життя — чи то мого, чи то якогось іншого негра. Те, що ви робите, — дурість. І ще одне: воно стає звичкою. Якщо ти скоїш багато вбивств, то ти зможеш убити будь-кого. Розумієш, що хочу сказати? Торпеда є торпеда, хай яку там ціль вона має. Ти можеш порішити всякого, хто тобі не сподобається. Ти можеш порішити мене». В цьому діалозі про терор вчувається голос самої письменниці, її позиція цілком визначена, вона засуджує будь-який терор і словами героя, і фіналом роману, коли жертвами терору стають і Дояр, і її улюблена героїня Пілат. Якщо розкодувати символіку фіналу, то вона зазвучить надзвичайно трагічно: керований любов’ю до свого народу Гітара Бейнс вбиває саму душу цього народу. Так завершується одна з найважливіших опозицій роману, в якій Дояр служить з’єднувальною ланкою: Пілат дарує йому життя (адже вона приймає пологи у його матері), а Гітара відбирає його.