— Негри не люблять води, — реготнула Корінтіанс.
— Полюблять, коли її матимуть, — відрік батько. Глянув у вікно й побачив, що з-за дерев виходить Ліна. В руках великий букет барвистих квітів, лице перекошене з люті. На світло-блакитній сукенці розбігалися мокрі плями, ніби розчепірені пальці.
— Облив мене! — злостилася вона. — Облюрив мене, мамо!
Була близька плачу.
Рут співчутливо прицмокнула.
— А чи я не казала, — реготала Корінтіанс, — що негри не люблять води?!
Хлопчик нашкодив ненавмисне. Це сталося, коли він от-от мав скінчити свою справу. Сестра відійшла від нього нарвати квітів, а коли поверталася, братик, почувши звук її кроків, різко обернувся. Так, зосереджуватися на всьому, що діється позаду, — це ставало йому за звичку. Неначе відчував, що попереду немає майбуття.
Хай навіть і не було цього майбуття, проте все-таки теперішність розвивалася сама собою. Малюк, що колись надокучав у «Пакарді», пішов до школи, а у свої дванадцять літ стрівся з приятелем. Той не тільки дав хлопцю чуття свободи, але й завів його до жінки, котра мала дуже багато спільного як із минулим, так і з майбутнім Дояра.
Гітара сказав, що знає її. Був у неї вдома.
— І як там воно? — спитав Дояр.
— Блиск! — відповів Гітара. — По-чорному. І запашок там — ого-го.
— Смердить?
— А я знаю? Це її запах. Сам понюхаєш.
Усі ці неймовірні, але цілком правдоподібні чутки про сестру батька, до якої він заборонив наближатися хоч на крок, ніби зачарували обох хлопців. Страшенно, аж до болю кортіло їм вивідати правду, тож кожен із двох вважав себе гідним, ба й покликаним, зробити це. Кінець кінцем, Гітара вже познайомився з Пілат, а Дояр доводився їй небожем.
Вони застали її на східцях до оселі. Сиділа, широко розкинувши ноги, зодягнена в чорне довге плаття з довгими рукавами. На голові пов’язала чорну-таки хустку, тому здаля хлопці виразно побачили тільки яскравий апельсин, який Пілат оббирала. Такою вона запам’яталася Дояреві: вугласта, маслакувата, самі коліна та лікті. Одна ступня на схід сонця, інша — на захід.
Коли хлопчаки підійшли ближче й угледіли, як на її вусі баламкається латунний дармовис, Дояра пронизало передчуття, що ані та цяцька, ані апельсин, ані гострі зариси чорної одежини, ані батькова мудрість, ані завбачливість усього світу — ніщо не відверне його від Пілат.
На відміну від молодшого приятеля, Гітару-старшокласника не шарпали сумніви, тож він обізвався перший:
— Ну, привіт.
Жінка звела погляд. Спершу на Гітару, тоді на Дояра.
— А це що за слова?
Голос мала чистий, немов злегка присипаний піском. Дояр не спускав очей з її пальців, що оббирали апельсин. Гітара знизав плечима й усміхнувся.
— Це те саме, що добридень.
— То так і кажи.
— Гаразд. Добридень вам.
— О, вже краще. Що ти хотів?
— Нічого. Ми просто проходили повз вашу хату.
— Схоже на те, що ви тут вистоюєте.
— Якщо ви, міс Пілат, не бажаєте нас тут бачити, то ми підемо собі, — тихо сказав Гітара.
— Бажання — то не про мене. Це ти чогось бажаєш.
— Ми хотіли б вас щось спитати.
Гітара облишив прикидатися байдужим. Надто вже вона була відверта, пряма. Щоб вести з нею розмову, слід було добряче вважати на язик.
— То питай.
— Кажуть, що ви не маєте пупа.
— Оце ти хотів знати?
— Так.
— Це не запитання. Радше відповідь. Постав мені питання.
— То маєте чи не маєте?
— Що саме?
— Маєте пупок?
— Не маю.
— А що з ним сталося?
— Сама не збагну, — Пілат впустила яскраву оранжеву шкірку на поділ і заходилася помалу відділяти дольки. — А тепер можна спитатися мені?
— Атож.
— Хто ось цей твій малий друг?
— Це Дояр.
— Чи вміє він говорити? — Пілат проковтнула дольку.
— Звичайно, вміє. Скажи щось, — Гітара штовхнув ліктем хлопчика, не зводячи погляду з жінки.
Дояр набрав повітря, затримав подих. І випалив:
— Ну, привіт!
— Ого, таких тупих неотесаних негренят, як ви, треба ще пошукати! — засміялася Пілат. — І чого вас навчають у тих школах? Це ж тільки на коня нукають, коли треба його підігнати. Скажеш таке «ну» людині, то можеш по шиї заробити. І то заслужено.
Дояра залила хвиля сорому. Сподівався цього сорому, але інакшого, зовсім не такого. Був готовий ніяковіти, але ж не так, не з такої причини. Гадав, що ця жінка погануля, бруднуля, бідачка і пиячка. Чудна тітка, нею його дражнили однокашники з шостого класу. Він ненавидів Пілат, бо почувався особисто відповідальним за її бридоту, злидні, бруд і вино.