Гітара всміхнувся. Зуби були такі самі білі, як сніжинки, що падали на його куртку.
— Веселого Різдва, — сказав він, — і щасливого Нового року.
Махнув рукою і повернув за ріг, на свою вулицю. Згубився в засніженій імлі південного кварталу. Дояр не встиг ані спитати друга, куди це він, ані сказати, щоб почекав.
У крамниці Сонні Дояр облишив стовпчики чисел і відклав рахункову книгу. Щось сталося з Гітарою, вже сталося. Весь час чіплявся до Дояра за те, що той не так живе, а ця остання розмова ще раз показала, наскільки Гітара змінився. Дояр уже не міг, як було раніше, збігти вгору сходами до приятелевої кімнати, щоб витягти його на вечірку чи до бару. Гітара навіть говорити не хотів про дівчат і про спиртне. Єдине, що його ще тішило, то це спорт і музика. На решту він лише супився та блимав золотавими очима. І політикував.
Саме через понуру атмосферу, яку той викликав, Дояр частіше, ніж повелося було між ними, вів розмови про свою сім’ю. І відчайдушно захищав свій спосіб життя. Ось, скажімо, гулянки з дівчатами на Гоноре. Та невже Гітара не знає, що його приятель не тільки цим цікавиться? Га? Добре ж знає, що той має й інші інтереси. Які саме? — спитав себе Дояр. Ну, хоча б такі, як дуже добра робота в батьковій конторі. Чудова, можна сказати. Однак треба визнати, що насправді маєтки його не цікавлять. Якби мусив доживати решту життя, забиваючи собі голову лише комірним і нерухомістю, то, либонь, мозок став би набакир. Але ж Дояр саме це й налаштувався робити до кінця днів своїх, хіба ні? Ось такої думки батько. Вважає, що й син теж так гадає.
Мабуть, Гітара почасти мав рацію. Моє життя безглузде, безцільне. Це правда, що мене не дуже обходять інші люди. Нічого на світі я не запрагнув так, щоб заради цього ризикувати й іти на прикрощі. Втім, яке право Гітара мав так говорити? Адже й він живе не в Монтґомері. Все, що робить, — це відбуває зміни на автомобільному заводі, казна-де лазить і байдикує в перукарні обох Томмі. Ні одна з дівчат не трималася в нього довше, ніж місяць-другий — середній проміжок часу (сам приятель так каже), після якого обраниця починає регулярно пиляти обранця за порядки в домі.
Треба йому оженитися. Мабуть, і мені теж. З ким? Навколо безліч дівчат, а я чи не найбажаніший кандидат у женихи з усього товариства на острові Гоноре. Напевно, візьму собі якусь — хоча б оту руду. Куплю собі гарний будиночок. Батько допоміг би знайти щось підхоже. Стану партнером із батьком у його ділі і... І що далі? Попереду б мало бути щось краще. Гроші мене не цікавлять. Ніхто ніколи мені їх не шкодував, то й не вабить мене до них. Від політики, чи принаймні від політикування в перукарні й від Гітариного шельмування на сон хилить. Нудьга. Від усіх мене верне. Від міста нудить. А найнудніше — це расове питання, у якому Гітара зав’яз аж по вуха. Цікаво, що б тут робили, якби не стало тих чорно-білих справ? Ким би вони були, якби не мали можливости просторікувати про кривду, насильство та гніт — про все те, з чого складається їхнє життя й телевізійні новини? Якби не мали Кеннеді та Елайджі й не могли за них сваритися? За все вони знаходять собі виправдання. Невиконана робота, незаплачений рахунок, хвороба, смерть — це все провина Когось Іншого. І Гітара робиться дуже подібний до них, хіба що не шукає собі виправдання й бере до серця кожну скаргу, кожне нарікання.
Дояр пішов до ванної, що правила також і за кухню, й увімкнув кип’ятильник, щоб приготувати чашку розчинної кави. Звідти він почув дрібний стукіт у двері. Вийшов у контору, побачив поміж золотих літер обличчя Фредці й відімкнув двері.
— Здоров, Фредці. Як там у тебе?
— Та ось, шукаю теплої місцинки. Ганяють мене цього вечора. Надходить Різдво, і я знай гасаю вулицями то туди, то сюди.
Працюючи в супермаркеті двірником, Фредці мав також обов’язки кур’єра й достачальника пакунків.
— Ще не дали тобі нової вантажівки? — спитав Дояр.
— Ти що, з місяця звалився? Вони дадуть нову допіру тоді, коли зі старої мотор випаде.
— Я тільки-но ввімкнув кип’ятильник. Вип’єш кави?
— От-то-то-то. Саме її найбільше потребую. Я побачив світло в конторі й подумав, що тут знайдеться для мене чашка чогось гарячого. А чи не маєш часом якої-небудь крапельки до кави? Га?
— Та маю.
— Молодчина.
Дояр зайшов до ванної, підняв накривку туалетного бачка і видобув чвертьлітрову пляшку. Ховав її там від Мейкона, бо той не дозволяв тримати спиртне на роботі. Дояр приніс пляшку, поставив її на стіл і пішов зготувати дві чашки кави. Коли повернувся, Фредці вдавав, наче щойно не потягнув собі з тієї чвертки. Вони долили спиртного до кави, й Дояр потягся за сигаретами.