На тридцятій секунді Дояр уже знав, що перемога на його боці. Відвів руку, розплющив очі. Повів поглядом по її зведених руках.
«Ой, — подумала вона, побачивши його обличчя, — я й забула, який він гарний».
Дояр помалу звівся.
— Якщо триматимеш руки ось так, як тримаєш, — сказав він, — а тоді прудко махнеш ними не розгинаючи, то заженеш цього ножаку в саме своє дірище. Чому так не зробиш? Було б тоді по всіх твоїх клопотах.
Поплескав її по щоці й відвернувся від погляду великих, темних, благальних і порожніх очей.
Ось так вона стояла дуже довго, а ще довше тривало, поки її там знайшли. Зрештою, кожен міг здогадатися, де Агар. Якби було треба, то кожен знав би, де її шукати. Тепер уже навіть Рут знала. Тиждень тому вона довідалася від Фредці, що за останні шість місяців Агар шість разів спробувала вбити Дояра. Задивившись на двірникові золоті зуби, Рут перепитала:
— Агар?
Довгі роки Дояревій матері ні разу не потрапляла на очі ця дівчина. Рут лише раз побувала в домі Пілат — дуже давно це було.
— Агар. Не хто інший.
— А Пілат знає про це?
— Аякже. Щоразу її лупцює, але це не помагає.
Рут відлягло від серця. Подумала була, що Пілат, яка власне й привела Дояра на світ, тепер прагне його смерти. Полегшало, та зразу ж і кольнуло: чому син сам не сказав цього матері? Цієї миті вона усвідомила: так, нічого не говорив, нічим не ділився й роками не мав у цьому потреби. Рут ніколи не сприймала його як особистість, як окрему самодостатню людину. Син завжди був її пристрастю. Бо набралася відчайдушности злягтися з чоловіком і породити йому це дитя. Бо воно мало стати першою ланкою жаданих пут між нею та Мейконом, мало тримати батьків укупі й повернути їм любощі. Ще перед народженням ця дитина викликала сильне почуття — завдяки бридкому сіро-зеленому порошку. Пілат дала це зілля Рут, аби та розбовтувала його в дощівці й доливала до страв. Після кількох днів любовного дурману Мейкон отямився, впав у лють, а згодом, дізнавшись, що жінка завагітніла, силував її скинути плід. Тоді дитя сприймалося як нестерпна нудота від півложки касторки, що її Мейкон примусив випити; як гарячий від окропу горщик, на котрий довелося сісти; як мильний клістир, як в’язальна спиця. Рут пошпортала у своєму лоні тільки її кінчиком, сидячи навпочіпки у ванній, плачучи й трясучись зо страху перед чоловіком, що тим часом походжав під дверима. Коли ж він ударив вагітну по животі, — Рут саме підійшла прибрати з-перед Мейкона тарілку по сніданку, а той глянув на черево й ударив, — вона кинулася до південного кварталу шукати Пілат. Ніколи не бувала в цій частині міста, але знала, на якій вулиці живе зовиця. Не знала тільки номера дому. Пілат не мала телефону, а на її будинку не було номера. Рут спитала якогось перехожого, де та мешкає, і відтак знайшла вбогий коричневий будиночок оддалік немощеної вулиці. Пілат сиділа на стільці, й Реба обтинала їй волосся ножицями. Ось тоді Рут уперше побачила Агар, чотири — чи п’ятирічну повновиду дівчинку з чотирма довгими косичками — двома, як ріжки, над вухами та двома, як хвостики, ззаду, на шиї. Господиня оселі втішила свою братову й дала їй персик. Рут не могла його їсти, бо від пушку на шкірці її млоїло. Вислухавши гостю, Пілат послала Ребу до крамниці по кукурудзяний крохмаль. Усипала трохи того добра у жменю й подала Рут. Вона слухняно взяла крихту й поклала до рота. Засмакувавши, відчувши хрусткість, попросила ще і, заки пішла додому, схрумала півпачки. Відтоді вона їла крохмаль, колотий лід, горіхи, а якось їй забаглося пожувати дрібних камінців. «Коли ходиш з дитинкою, — сказала на тих відвідинах Пілат, — мусиш споживати все, що вона вимагає. Бо інакше, народившись, ця дитина не зможе насититися їжею, в якій ти їй відмовляла». Рут гризла, і їй було все мало та й мало. Її зуби завжди були в роботі. Як кішці кортить гострити кігті, так і Рут тягло на щось хрустке, а коли не було нічого підхожого, то принаймні зубами скреготіла.
Хрумкотячи крохмалем, Рут пішла за Пілат до спальні. Там зовиця вдягла вагітну в доморобний пояс, що тиснув між ногами, та звеліла носити його до четвертого місяця і «не приймати від Мейкона ніякої гидоти, нічого не стромляти собі в нутро». Пілат також сказала їй не перейматися, Мейкон більше не докучатиме, Пілат сама подбає про це. За багато років Рут дізналася, що зовиця поставила на братове крісло в конторі невелику ляльку-хлопчика з пофарбованою курячою кісточкою, що стирчала з-під живота, й червоним кружком на пупі. Мейкон скинув оте опудальце з крісла, лінійкою заштовхав його до ванної, а там облив спиртом і підпалив. Дев’ять разів довелося підпалювати, поки вогонь дійшов до соломи й бавовни — нутрощів ляльки. Мабуть, далося-таки взнаки те черевце з вогняно-червоним кружечком, бо відтоді Мейкон дав жінці спокій.