Примружившись, Агар не зводила очей із цієї жінки, що її досі сприймала тільки як постать. Ця жінка жила з ним під одним дахом, кликала його додому, й він ішов, відала всі таємниці його плоті, охоплювала пам’яттю все його життя. Ця жінка знала його, бачила, як йому ростуть зуби, стромляла палець у його рот, щоб помасувати ясна. Витирала йому задочок, намащувала вазеліном передочок-коцюрку, ловила немовляткові риготини біленькою чистенькою пелюшкою. Годувала його своїм молоком, носила його під серцем у теплі й безпеці. А одного разу розкинула ноги набагато, набагато ширше, ніж це робила для Дояра Агар. Ця жінка й дотепер могла будь-коли заходити до його кімнати, нюхати його одежу, гладити його взуття, прихиляти голову там, де він перед тим лежав. І ця худенька жінка з лимонно-жовтою шкірою мала те, за що Агар охоче дала б собі скрутити в’язи: можливість ще сьогодні побачити Дояра. Агар охопили ревнощі, її пройняв дрож. «Мабуть, тебе, — подумала вона, — це, мабуть, тебе слід було б убити. Напевно, тоді б він повернувся до мене, допустив би мене до себе. Він моя єдина опора в житті».
— Він моя опора в житті, — вголос сказала Агар.
— А я його опора, — відрекла Рут.
— Він має в носі вас обох.
Вони повернули голови й побачили Пілат. Сперлася на підвіконня. Не знати, чи довго вона тут була.
— Не засуджую його. Дві дорослі жінки говорять про чоловіка так, ніби він опора чи потребує її. Не опора він. Це чоловік, а того, що він потребує, не має жодна з вас.
— Мамо, дайте мені спокій. Дайте мені святий спокій.
— А ти що, не маєш спокою? Зараз я тобі такого спокою дам, що до нових віників затямиш!
— Як ви мені набридли! — гукнула Агар, спересердя вхопившись за голову. Звичайний відрух досади, але дуже незграбний, тож Рут відчула, що з цією дівчиною не все гаразд. Що в ній дикість південного кварталу. Не злиденність, не неохайність, не галасливість, не ота буйна некерована пристрасть, коли навіть кохання прокладає собі киркою дорогу, а попросту брак стриманости. Тут живеш, знаючи, що будь-коли будь-хто може вчинити будь-що. Це не дикість з порядками й логікою левів, дерев, жаб і птахів, це дикість без ладу.
Рут не розпізнала цієї риси в Пілат. Душевна рівновага зовиці застувала всі її дивацтва. Лише ця жінка мала досить сили протистояти Мейконові. Вперше її вгледівши, Рут налякалася. Тоді Пілат постукала в кухонні двері. Шукала, як сама сказала, свого брата Мейкона. Та й дотепер Рут усе ж трохи побоювалася її. Не тільки за коротке, по-чоловічому підстрижене волосся, великі сонькуваті очі й неспокійні губи, гладку, гладеньку шкіру без волосків, шрамів і зморщок. Бо колись побачила живіт, на якому мав би бути пуп, але не було. Еге ж, навіть якщо ти й не боїшся жінки без пупа, то все-таки не можеш не поважати її.
А тепер Пілат владним жестом простягла руку й утихомирила онуку.
— Сядь он там. Сядь і навіть не подумай рипнутися кудись з цього подвір’я.
Знічена Агар посунула до лавки.
— Зайди до хати, — глянула Пілат на Рут. — Перепочинь перед тим, як поїдеш автобусом додому.
Вони сіли за стіл, віч-на-віч.
— У цій спекоті й персики висихають, — озвалася господиня дому, потягнувшись до кошика, в якому було зо шість плодів. — Але тут мало би бути кілька добрих. Накраяти тобі їх?
— Ні, дякую, — відповіла Рут. Її трохи тіпало. По напрузі, по шарпанині нервів, по рішучих намірах захистити сина, а відтак по гострих словах Пілат до онуки ось цей спокійний приязний тон обеззброїв Рут, надто рано й несподівано спонукав поводитися звично — з манірною гідністю. Щоб приховати тремтіння рук, вона склала їх на колінах.
Дуже були різні, оці дві жінки. Одна чорна, інша з жовтуватою шкірою. Одна в корсеті, інша в сукні на голе тіло. Одна начитана, але ніде не бувала. Інша прочитала тільки підручник географії, зате промандрувала всю країну з кінця в кінець. Одна цілком залежала від грошей, інша зовсім байдужа до них. Втім, це дріб’язкові відмінності. Те, що єднало цих жінок, було набагато важливіше. Обидві переймалися сином Мейкона Деда, обидві мали тісний посмертний зв’язок зі своїми батьками та знаходили в цьому зв’язку підтримку й полегшення.
— Останнього разу, коли я тут була, ти теж запропонувала мені персик. Тоді я теж прийшла через сина.
Пілат кивнула й нігтем розламала персик.
— Послухай, Рут, ти ніколи не простиш Агар. Якщо будеш тільки силувати себе до цього, то ніколи не зможеш пробачити їй. Але, як мені здається, ти мала б її зрозуміти. Подумай про це. Ти ладна вбити чи покалічити Агар, бо вона спробувала відібрати від тебе сина. Вона ворог тобі, бо хоче його забрати з твого життя. Ну а з погляду Агар є хтось, що хоче вирвати молодого Мейкона з її життя. І той хтось — сам Мейкон. Отже, він їй ворог. Він сам хоче забратися з її життя. А вона радше вб’є його, аніж дозволить це зробити. Ви обидві міркуєте однаково.