Пілат посмоктувала персикову кісточку. Лице було темне й нерухоме від спогадів про раннє осамітнення.
А все через того парубчака — небожа чи двоюрідного брата жінки-політниці. Якось, коли падав такий рясний дощ, що годі було працювати на полі й довелося сидіти в халабудах (хто не мав халабуди, задовольнявся шатром), п’ятнадцятирічна Пілат і цей хлопчак-одноліток зляглися. Усе в цій дівчині йому подобалося, ніщо не справляло прикрого враження. Одного вечора, попоївши, без ніякого злого умислу він обмовився комусь із чоловіків, що й не гадав, що дехто має пуп, а дехто ні. Підслухавши ці слова, чоловіки та жінки звели брови та звеліли хлопцеві пояснити, що він має на увазі. Той довго крутив, плутався, та врешті виклав усю правду. Гадав, родичі сполошилися через те, що він звів це гарненьке дівча з однією сережкою, але скоро дізнався, що причиною занепокоєння став пупок.
Жінці-політниці доручили вивідати, чи правду сказав парубійко. Наступного дня вона закликала Пілат до себе в халупу.
— Ляж-но, — сказала жінка, — бо я маю щось перевірити.
Пілат лягла на солом’яну лежанку.
— А тепер задери поділ сукні, — наказала жінка. — Вище. Ну ж бо. Ще вище.
А тоді зненацька витріщилася й прикрила долонею рот.
— Що таке? Що сталося? — рвучко сіла Пілат й зиркнула на себе, чи не повзає по ногах яка змія чи отруйний павук.
— Нічого, — відповіла політниця. І, помовчавши, спитала: — Дитино, де твій пуп?
Досі Пілат навіть не чула слова «пуп», то й не зрозуміла, про що йдеться. Глянула на свої ноги, розкинуті на сіннику.
— Пуп? — перепитала вона.
— Та ти ж знаєш! Ось він.
Жінка задерла свою одежину та спустила з опасистого черева Гумку спортивних штанів. Пілат угледіла посередині живота ямку з вузликом шкіри, схожу на лійку, на невеличкі вири біля берегів річки. Таку саму штуку мав і Мейкон. Мав пупа. А Пілат не мала. Він пісяв стоячи. Вона — навпочіпки. Він мав чоловіче — як у коня. Вона мала жіноче — як у кобили. Його груди були пласкі, з двома сосочками-ґудзичками. Її — з сосками, як у корови. Мейкон мав на животі вузличок. Пілат не мала. Їй здавалося, що це ще одна відмінність між чоловіками й жінками. Хлопчина, з яким вона пішла до ліжка, теж мав пупок. А досі Пілат не бачила іншого жіночого живота, крім свого. Тепер, спостерігши жах в очах цієї політниці, вона втямила, що щось не все гаразд, коли нема пупа.
— А нащо він? — спитала Пілат.
— Він... — ковтнула слину жінка, — він... його мають люди, що народилися по-природному.
Дівчина не збагнула змісту цих слів, зате добре зрозуміла суть розмови, яку пізніше мала з політницею та ще кількома жінками в таборі. Пілат мусить їх покинути. Їм дуже шкода, вони її люблять, вона дуже хороша робітниця, велика поміч усім. Але все одно їй доведеться піти геть.
— Це через мій живіт?
Жінки промовчали. Лише втупили очі в землю.
Пілат покинула їх, маючи більше грошей, ніж їй належало, бо робітниці не хотіли, щоб вона сердилася. Гадали, що, розсерджена, Пілат може якось наробити їм лиха. І жаліли її, і боялися знатися з чимсь таким, що не Бог створив.
Пілат пішла. Знову намірилася до Віргінії. Маючи досвід збирати врожай гуртом, вона шукала або політників, або жінок, що йшли на місця сезонних робіт своїх чоловіків — цеглярів, металістів, докерів. За три роки праці на полях вона бачила чимало таких жінок, що, навантаживши свої пожитки на візки, прямували до міст. Туди, де потребують чорношкірих на різні роботи, які можна виконувати тільки тоді, коли дозволяє погода. Працедавці були проти того, щоб у міста приходили ще й негритянки; не хотіли, щоб тут усе залила повінь чорних злидарів-поселенців; та ці жінки все одно прибували, наймалися служницями й поденницями на приміських фермах і поселялися там, де було безплатне або дуже дешеве проживання. Сама Пілат не хотіла постійної роботи в місті. Всі її зустрічі з неграми — підприємцями й торговцями в цих містечках Середнього Заходу, були прикрі. Дружинам цих ділових людей не подобалися її розколихані, нічим не стримувані груди під одягом, й вони казали це дівчині в очі. Чоловіки ж бачили немало обірваних негренят, однак Пілат досягла вже такого віку, що через неї могли вскочити в халепу. Зрештою, їй праглося мандрувати.