Перш за все положниця подивилася, чи має новонароджена пупок, і втішилася, побачивши його. Знаючи, як їй давали ім’я, носячи папірчик з ним у дармовисі, Пілат, коли минуло дев’ять днів, попросила одну жінку принести Біблію. Їй сказали, що на острові є збірник гимнів, але Біблії немає. Щоб піти на службу Божу, доводилося переправитися на материк.
— Чи не порадите мені якогось гарного імени, що є в Біблії? — спитала Пілат.
— Ой, та їх безліч, — відповіли їй і назвали зо два десятки імен, з яких молода мама вибрала Ребекку та скоротила до Реби.
Одразу після пологів до Пілат прийшов її тато. Народивши дитину, вона була сумна, пригнічена й самотня. Ребиному батькові заборонили відвідувати породіллю, поки вона ще «не зцілилася», тож довелося перебути години похмурої самоти, крім радісних — у забавах з немовлям. Дуже виразно тато сказав: «Співай, співай, — а тоді сперся на підвіконня й попередив: — Ти не смієш відійти й покинути тіло».
Пілат зрозуміла все. Спів, який у неї був пречудовий, тут же розігнав смуток. Тато звелів їй повернутися до Пенсильванії й забрати останки чоловіка, якого вони з Мейконом убили. І не важило, що Пілат ані пальцем не торкнула жертви. Сестра стала братовою співучасницею, бо тоді вони ще були одним тілом і душею.
Коли Ребі минуло півроку, Пілат попрохала бабусю доглянути онуку й подалася до Пенсильванії. Люди відраджували її від цієї подорожі, бо наближалася зима, але Пілат не послухалася їх.
За місяць вона повернулася з мішком. Нікому не казала, що в ньому. Долучила його до підручника географії, камінців і двох шпульок ниток.
Коли дитині минуло два роки, Пілат охопив неспокій. Той підручник поставив на ній печать принуки волочитися країною, ступати на всі ці рожеві, жовті, блакитні й зелені штати. Вона покинула острів і пустилася в мандри на двадцять з гаком років, аж поки Реба народила дитя. Ні одна місцина не зрівнялася з островом. Там у неї був один-єдиний тривалий любовний зв’язок. Пілат шукала іншого чоловіка, та ні один ніколи не дорівняв до цього остров’янина.
З часом вона перестала перейматися своїм животом і вже не крилася з ним. Дійшла висновку: хоч мужчини грають безруких, безногих, горбатих, сліпих, п’яних жінок, грають немовлят, монашок і монахів, хлопчиків, овець, собак, кіз, грають всяку всячину й навіть один одного, навіть підхожі до цього діла рослини, та все одно ці ґвалтівники бояться грати її — жінку без пупа. Хололи, уздрівши черево на подобу спини, втрачали всю чоловічу міць, немічніли, кам’яніли, коли Пілат було оголювалася й ішла просто на них, навмисне виставляючи напоказ живіт — гладесенький як коліно.
— Що ти за одна? Русалка чи хто?! — скрикнув якось один із них, кинувшись по свої шкарпетки.
Її цуралися. Мало того, що безрідна, Пілат ще й порізнилася зі своїм людом. Зазнала сякого-такого щастячка на острові, та все інше було під забороною: рівний шлюб, щира дружба, спільна віра. Чоловіки супилися, жінки шушукалися й ховали дітей позад себе. Навіть мандрівний цирк не взяв би Пілат, бо її химерній рисі бракувало дуже важливого — ґротескности. Та й справді, на що там було дивитися! Номер з її ґанджем, хай навіть рідкісним і страховинним, мав би на арені цілковитий провал. Щоб цікавість породила драму, було треба інтиму, пліток, та й часу теж.
Кінець кінцем Пілат перестала таїти образу. Хоча й дуже мало освічена, та зовсім не тупа, усвідомивши, яке її становище у світі тепер і що так воно вже й буде, жінка відкинула всі засади, яких досі навчилася, й почала з нуля. У першу чергу обстригла волосся, щоб уже ніколи не мати з ним мороки. Тоді спробувала вирішити, як жити далі й що в житті найважливіше. Коли я весела, коли сумна? Яка між цим різниця? Що мені треба знати, щоб виживати? Що на цім світі правдиве? Її думки ходили кривими дорогами, манівцями, деколи виходили на глибини, а деколи на одкровення трирічної дитини. За час цих наполегливих пошуків істини її намагання увінчалося висновком: у смерти немає нічого жахливого (Пілат часто говорила з небіжчиками), отже, не варто її боятися. Маючи таке переконання, співчуваючи, нехай і збоку, знедоленим, Пілат дозріла й — завдяки здобутому чи запозиченому досвіду — сяк-так втримувалася в рамках складного світу, розшарованого на верстви чорношкірих людей. Її одяг прикро вражав, зате на противагу — вона шанувала особисте в кожній людині, а таке ставлення весь темношкірий люд дуже цінував.