Пілат мала звичку дивитися людям просто в очі. У ті часи негри вважали таку поведінку верхом нечемности, прийнятну тільки поміж дітей і з дітьми, та ще хіба з покидьками суспільства. Зате вона ніколи не обмовлялася нечемним словом. У її жилах текла пальмова олія, тож Пілат ніколи не починала розмови, — у справі чи просто так, — не запропонувавши гостеві перекусити чим хата багата. Вона сміялася, але ніколи не усміхалася, і до 1963 року, коли їй було шістдесят вісім літ, не пролила жодної сльози, відколи Серс принесла їй на сніданок вишневе варення.
Свідомо нехтуючи правилами поведінки за столом, засадами гігієни, вона натомість дуже зважала на стосунки між людьми. Оці дванадцять років в окрузі Монтур, де до дівчинки ласкаво ставилися батько та брат і де її обов’язком було доглядати живність на фермі, навчили її хороших манер. Кращих, ніж у тих чоловіків, що обзивали її русалкою, і в тих жінок, що замітали за нею сліди чи чіпляли дзеркальця на її двері.
Пілат була вроджена знахарка. Давала собі раду з посвареними пияками, забіякуватими жінками, подеколи ставала посередницею в замиренні, й воно було тривкіше, ніж зазвичай буває, бо замирював хтось зовсім інший, ніж ці люди. А найважливіше — Пілат слухалася великого наставника — свого батька, який час від часу являвся їй і давав поради. Відколи народилася Реба, він приходив одягнений уже не в тому, в чому був на краю лісу й у печері, коли Пілат з братом покинули дім Серс. Не в комбінезоні, не в тяжких черевиках, як було тоді, коли його застрілили. Тепер навідувався в білій сорочці з блакитним коміром і в коричневій гострокінцевій шапці, босоніж. Носив зв’язані шнурками черевики через плече. Мабуть, тому, що боліли йому ноги. Все потирав пальці на них, коли сидів біля доччиного ліжка чи на ґанку, коли спочивав, спершись на самогонний апарат.
Пілат гнала самогон, робила вино й так заробляла на хліб і до хліба. Той заробіток давав їй дедалі більшу свободу, ніж усякий інший може дати біднячці, яка не хоче торгувати своїм тілом. Ставши дрібною торговкою спиртним у негритянському кварталі міста, вона лише зрідка мала клопіт з полісменами й шерифом, бо не дозволяла нічого такого, що звичайно буває у винярнях. Ніяких жінок, ніяких азартних ігор. Пілат частіше забороняла, ніж дозволяла своїм клієнтам випивати куплене тут, на місці. Виробляла та продавала. Й усе.
Коли Реба підросла та стала жити від оргазму до оргазму й угомонилася тільки на час — щоб народити Агар, Пілат вирішила, що, мабуть, пора змінити спосіб життя. Не через Ребу, яку цілком задовольняло таке життя, а через внучку. Агар була примхлива. Ще дволітньою вона ненавиділа бруд і безлад. У свої три роки вже набралася марнослав’я та гордости. Вона любила гарний одяг. Хоч Пілат і Реба дивувалися з її забаганок, але радо потурали їм. Маніжили дитину, натомість вона, у віддяку за поблажливість, приховувала, як могла, що соромиться їх.
Пілат постановила знайти свого брата, якщо він ще живий, бо маленька Агар потребувала сім’ї, родичів, зовсім іншого життя, ніж могли запропонувати їй бабуся й мама. Судячи з усього, що пам’ятала про Мейкона, Пілат вважала, що він відрізняється від сестри. Мабуть, заможний, солідний, надійний, ближчий до людей і речей, які подобались Агар. До того ж, Пілат хотіла помиритися з братом. Спитала батька, де Мейкон, та він лиш потер ноги й похитав головою. Що ж, тоді вона вперше в житті добровільно пішла до поліції, де її послали до Червоного Хреста. Звідти її скерували до Армії порятунку. Там порадили звернутися до Товариства друзів, а вже звідти її повернули до Армії порятунку. Допіру тоді члени-армійці понадсилали листи до своїх командних постів у великих містах — від Нью-Йорка до Сент-Луїса й від Детройта до Луїзіани. У листах було прохання пошукати Мейкона в телефонних довідниках. Там його і знайшла секретарка одного капітана. Пілат чудувалася, що їм це вдалося, а капітан — зовсім ні. Навряд чи знайдеться багато людей із таким прізвищем.
Вони їхали з шиком — одним поїздом і двома автобусами, бо Пілат мала купу грошей. Через кризу 1929 року було дуже багато охочих на дешеве саморобне спиртне, тому жінка не потребувала навіть складчини, яку їй зібрали в Армії порятунку. Приїхала з валізами, зеленим мішком, з дорослою дочкою та малою внучкою й побачила, що брат недобрий, негостинний, що нічого не простив і соромиться її. Пілат була б негайно виїхала, якби не братова, що тоді вмирала без любови. Як і тепер, коли Рут сиділа за столом навпроти зовиці та слухала оповідь про історію життя. Пілат навмисне розказувала дуже довго, щоб відвернути думки братової від Агар.