двоє сталкерів: провідник Міфуна і Дубар, клановець з «Чистого Неба».
— А чим Зона не дім? — запитав Горіх із завзяттям.
Сталкер стиснув плечем, але нічого не відповів.
— Ти не відволікайся, — низьким голосом сказав Міфуна. — Ти мені краще про новачка ще раз розкажи.
— Блін, я тобі вже три рази на пальцях розтлумачив! — вигукнув Горіх. — Якщо щось незрозуміло, або не віриш, запитай
сам у Бергамота, коли він ходити зможе.
— Довго чекати доведеться. А до нього, сам знаєш, Сидорович не пустить.
— Отож бо й воно, — піддакував Горіх, якому в голову вже став ударяти хміль. — Ти, це. Купи мені фісташок, може, я і повторю.
— Які кбісу фісташки, дурень! — в серцях випалив провідник, забираючи у Горіха стакан. — Ти в Зоні, не забув?! Чи не дійшло, що тоді трапилося?
— А що трапилося? — перепитав почервонілий Горіх. — Марк врятував нас всіх. Давай краще за нього вип'ємо. Шпиль! — він клацнув
пальцями. — Налий мені ще. Дубар сплатить.
Дубар штовхнув його ногою і Горіх запротестував. Міфуна про себе прошепотів лайку і нахилився ближче до Горіха.
— Тепер послухай мене, хлопчак, — сказав він жорстко. — Твій Марк витягнув твою дупу, я розумію, для тебе він герой.
Ось тільки я про нього можу тобі зовсім інше розказати.
— А шо таке? — запитав Горіх з відкритим ротом.
— Те, що твій новий друг насправді повний ідіот, якому, ясна річ, сильно щастить, як і всім йому подібним. А твоя розповідь
про нього як про героя з моєю думкою не дуже в'яжеться. Або я перестав розбиратися в людях, хай мене Зона з'їсть.
— Це чому ж? — запитав Горіх незадоволеним тоном.
Міфуна трохи відсунувся від нього.
— Краще скажи мені, що ти знав про Марка до ходки, — зажадав він.
— Нічого, — похитав головою Горіх.
— А я знав. І був упевнений, що він провалить перший же тест. Сталкер Марк нічим не відрізнявся від всіх самовпевнених
дурнів, які приходять в Зону, щоб померти в перший же день. Повір мені, хлопчак, я знаю цей погляд у молодих бакланів.
— Але Марк не загинув, — вставив Горіх. Пошана до провідника, ветерана Зони, трохи протверезила його.
— Ні, не загинув, — погодився Міфуна. — Ось це мене і насторожує. Хоча поводиться так, що повинен був віддати кінці одразу
ж. Сталкер Марк прийшов всього тижднь тому, наскільки я пам'ятаю. І одразу ж відмовив Сидоровичу в проханні знайти хвіст псевдособаки.
— Ну і правильно зробив, — здивувався Горіх. — Я б теж не пішов поодинці на псевдособаку. Але...
До Горіха нарешті дійшло. Репутація в Зоні значила багато, і потрібно було її заробляти з перших хвилин. А відмовити
торговцю в першому проханні не можна було. Будь-хто, хто йшов в Зону, знав про це від посередників які переводили охочих за Бар'єр особливими методами і за великі гроші. Інструктаж був коротким, але вагомим. Навряд чи Сидорович
дійсно хотів відправити новачка на вірну смерть, давши завдання з хвостом псевдособаки. Марку було слід просто погодитися і тут же вислухати, що нікуди йти не потрібно і що він відмінний хлопець, раз не злякався
в першу ж годину допомогти торговцю, ризикуючи життям в битві з могутнім мутантом.
Міфуна правильно зрозумів зміну виразу обличчя Горіха і хлопнув того по плечу.
— І це тільки початок, — продовжував він. — Через добу він притягнув Сидоровичу “Місячне Світло” з поясненням, що це його
вибачення за відмову від завдання, отриманого напередодні.
— Де можна на Кордоні дістати Місячне Світло? — запитав Горіх, внутрішньо стискаючись. Можливість знайти один з найдорожчих
артефактів в місці, де вони зустрічатись просто не можуть, була в його розумінні за межами фантастики.
— Ось це вже інше питання, на яке ні я, ні Сидорович не зуміли знайти відповіді, — відповів Міфуна. — На Кордоні немає
аномалій Електра, отже, отримати “Місячне Світло” неможливо. Крім того, достовірно відомо що сталкер Марк не покидав меж Кордону весь цей час. Купити теж не міг — карбованців у нього стільки бути просто не могло.
— Сидорович нічого у нього не запитував?
— Сидорович звичайно не задає питань. Але тут не стерпів і задав.
— А що Марк?
Міфуна цокнув язиком.
— Неув'язочка тут вийшла, — сказав він. — Піймати сталкера Марка на якихось секретах не вдалося. Він сказав, що наткнувся
на Електру в будинку на південному хуторі.
— Якийсь з покинутих будинків?
— Точно. Сидорович не повірив і послав Шахіста сходити з новачком і подивитися. Шахіст хоча і тупий, як пробка, але
ніколи не бреше. Так от, він сходив і подивився.