Розділ 23.
Поклик Моноліту
Дивна фігура в зеленому костюмі рухалася нетвердим кроком у напрямку до самої відомої в світі атомної електростанції.
На фоні меж Прип’яті і зруйнованої місцевості самотня людина виглядала безглуздо, немов прибулець з іншого світу що прилетів сюди у пошуках потрібних відомостей для класифікації третього каменя від Сонця в галактичній базі даних. Але,
на щастя для репутації Землі, зелена фігура не належала до сторонньої комісії, в чиїх очах всю планету, безперечно визнали б повністю радіоактивною і млявою. Хоча труби станції що здіймалися в небо яскраво свідчили про сліпоту людства,
по-дитячому наївно прагнучого розв'язати свої проблеми з ресурсозабезпеченням.
Ельф не думав ні про що, окрім своєї мети — дістатися до Моноліту. Вічна мрія вирішити свої справи одним бажанням знайшла
в його свідомості відповідне втілення. Ельф був готовий віддати душу в обмін на одне бажання, не знаючи ще чого конкретно хоче і навіщо це йому потрібно. Навряд чи він зміг би зараз пригадати, як отримав своє прізвисько, оскільки
багато кроків назад він повністю забув навіть своє ім'я. Власна особистість, що так і не сформувалася за його життя начисто витравилась з його тіла, сталкер не віддавав собі звіту в тому, хто конкретно кому служить. Моноліт звав його
до себе, луною віддаючись в його голові, неупередженим наказом.
Рюкзак Марка був давно скинутий, пістолет Борланда відправлений до іржавого сміттєвого бака ще на проспекті Леніна. Ельф
брів в накращому костюмі біологічного, хімічного і радіоактивного захисту але ніщо не могло захистити його серце від пожадливості і жадання, що кипіли, шолом не міг захистити від поклику Моноліту,
що вимагав собі свою власність. Чорний Кристал був стиснутий в руці Ельфа, він вже не був провідником волі свого господаря
допомагаючи Моноліту підпорядковувати сталкера власній волі. Чотиришарова рукавичка, здавалося, була пропалена наскрізь,
Кристал немов плавився, але Ельф не відчував опіків.
Він пройшов повз скупчення труб, контейнерів, робочих корпусів, дозволивши Моноліту вести себе. Іноді він згортав не в
ту сторону, і Моноліт могутнім, хворобливим імпульсом повертав його на потрібну дорогу. Ельф не знав, як довго він йде він не відчував ані часу, ані відстані, лише в трансі перебирав ногами і хрипко дихав через входячу в шолом трубку. Чиста,
не заражена радіацією суміш азоту, кисню і гелію, дбайливо закачана в еластичні балони призначена для вченого складу відважних дослідників, безповоротно витрачалася на напівпомішаного сталкера.
Дійшовши до зруйнованого саркофага, Ельф довго шукав відповідну щілину. Моноліт піднімав свою лють, вимушений підстроюватися
під фізичні обмеження сталкера, який повинен був не тільки пробратися на потрібний поверх але і зберегти при цьому здатність пересуватися. Концентрація енергії Моноліту в кінці-кінців стала плавити костюм, але це
вже не було істотною перешкодою. Повністю переставши відчувати себе, Ельф, якому нарешті вдалося пробратися під саркофаг, вже не помічав, як костюм розплавився і обліпив все його тіло гарячою гумою.
Він не відчував смороду димлячих матеріалів, які вже не надавали ніякого захисту від радіації, рівень якої сильно піднявся, і вона також вступила в процес по опромінюванню довгожданої, за багато років, жертви.
Піднімаючись черговими сходами, Ельф схопився рукою за металеву скобу, і гаряча рукавичка приклеїлася намертво. Віддираючи
руку, Ельф втратив рівновагу і зірвався вниз. При падінні шолом злетів з його голови з доброю половиною колись розкішного волосся. Пара тріснутих кісток також залишилася
для сталкера непоміченою. Піднявшись на ноги, він не звернув уваги, на свою ходу, яка сильно змінилася. Знову піднявшись сходами, він зустрів на шляху декілька зовсім вже несерйозних перешкод, на зразок замкнутих дерев'яних дверей,