до нас, раз вони, за твоїми словами, являють цінність.
— Ти хочеш вийти на поверхню чи ні? — запитав Марк.
Із камери пролунав глухий стукіт.
Сталкери різко направили ліхтарі в центр відсіку. Стукіт повторився.
— Що за чортівня? — запитав Борланд.
— Схоже на полтергейст. Хоча... — почав Сенатор і не договорив.
— Який ще полтергейст? — не зрозумів Горіх.
— В Зоні полтергейстом називають цілком матеріальну істоту, яка здатна перетворювати власну масу в згусток енергії і
рухати предмети на відстані. Загалом, нешкідливе створіння. Любить стукати і лякати людей. Але у нього є і купа інших ознак, яких я не відчув. Навряд чи це полтергейст.
— Відкриємо? — запитав Патрон.
— Чорта з два! — випалив Борланд.
Сенатор і Марк поволі підійшли до камери. Тарабанити стали сильніше, потім звук припинився. Через декілька митей поновився.
— Тобі нецікаво, що там? — запитав Сенатор.
— Ні! — нервово відповів Борланд.
— Я не тебе питав, — сказав Сенатор, обернувшись і Борланду здалося, що він бачить гнівний погляд, хоча побачити
очі шамана через капюшон було не можливо.
— Стукати стали по системі, — сказав Марк.
— Якій системі? — запитав Сенатор.
— Три короткі стукоти, якщо враховувати паузи, потім три довгих і знову три коротких. Сигнал SOS.
— Відкриватимеш?
— Так.
— Якого біса це вам потрібно?! – заволав Борланд.
— Якщо тобі страшно, можеш нас покинути і відправлятися вгору, — суворо сказав Марк. Борланд стукнув рукою по стволу
«Грому», але нічого не сказав.
Сталкери стали дугою в чверть кола і направили стволи на двері камери. Марк взявся обома руками за штурвал і повернув
його. Замок піддався з дивною легкістю. Стукіт припинився. Марк потягнув штурвал на себе, відходячи з лінії вогню і відкрив двері.
В камері, наскільки можна було судити, було порожньо. Але тут в отворі показалася рука, потім корпус і голова, і з камери
вийшла людина в комбінезоні сталкера, перелякано жмурячись від ліхтарів.
— Ну просто червона дівчина, — пробурчав Борланд.
Чоловік дійсно мав незвичайну для мешканців Зони зовнішність. Стрункої статури, на вигляд йому було не більше тридцяти
років, у нього була білосніжна шкіра, немов він багато днів не виходив на сонце і спадаюче трохи нижче за плечі світле довге волосся. Ніжні риси спантеличеного обличчя і тонкі руки створювали враження
втраченого поета.
— Ти чий будеш? — запитав Борланд.
Чоловік глитнув і втупився по черзі на кожного сталкера.
— Ви убили його? — запитав він трохи верескливим голосом.
— Кого? — запитав Марк.
— Злама! Я ховався в підземеллях від військових, тут мене знайшов злам, і я сховався в цій камері.
— Почекай, почекай, — зупинив його Борланд. — Давай по порядку. Ти сталкер?
— Так.
— Як тебе звуть?
— Мене звуть Ельф.
Патрон розреготався. Навіть Марк не зміг стримати усмішки від такого красномовного прізвиська.
— Думаю, ти не сам так себе назвав, ну гаразд, — сказав задоволений Борланд. — Ти з якого клану?
— Я одинак.
— Що ти робив на Агропромі?
— Шукав артефакти, коли мене підстерегли військові. Вони почали стріляти, і ось я тут.
— Що ти робив в камері? — запитав Марк.
— Ховався від злама, говорю ж! Але він знайшов мене, намагався витягнути. Я тримав двері, скільки міг, але злам став
сміятися і замкнув мене там. Зсередини двері не відкриваються.
— Давно це було?
— Кілька годин тому. Я відчув кроки і зрозумів, що за дверима люди. І почав стукати.
— Схоже на правду, — сказав Патрон Борланду і той кивнув.
— Що це за камера? — запитав Марк.
— Я не знаю! — гаряче завірив Ельф. — Там абсолютно порожньо. Може, для опромінювання. Але ви не сказали, ви убили злама?
— Ми не знайшли його.
Як Марк і чекав, Ельф почав у відчаї заламувати руки.
— Але тоді нам потрібно терміново йти! — вигукнув він. — Він може бути десь поряд! Виведіть мене звідси, прошу вас!
— Насправді, щось ми тут затримались, — сказав Борланд.
— То, йдемо, — погодився Марк і звернувся до Ельфа:
— У тебе є зброя?
— О, так, у мене є! — відповів Ельф, витягуючи через спину короткоствольный автомат.
— Гадюка-5, – сказав Технар.
— Точно! — відповів Ельф з нез'ясовною радістю. — Безшумна!
— Цілком достатньо, щоб завалити злама, — сказав Борланд, дивлячись на Ельфа, усмішка на обличчі якого тут же згасла.
— Я не професіонал, — почав він, і не договорив, з вибаченням знизавши плечима.
— Йдемо, — рішуче сказав Марк і сталкери обернулися до виходу.