після нього довелося б повертатися назад, а з цим могли виникнути ускладнення. Оскільки «долговці» у будь-який час могли нагрянути в Темну Долину (Борланд не уточнював, що це пов'язано із загибеллю
лідера мародерів — Лаваша), то, згідно правил клану, назад в небезпечну ділянку вони вже нікого не пропустять
отже будь-який дружній «Долгу» сталкер, потрапивши напередодні їх власного рейду в бар «100 рентген», назад вже не вийшов
би як мінімум декілька днів, і неважливо які справи були у нього — «долговці» культивували золоте правило сторожів вищої ліги, згідно якому, будь-який підзахисний
об'єкт може бути використаний як завгодно на розсуд охоронців, якщо це служить безпеці об'єкту. Підзахисними «Долга», на думку самого клану, були мало не всі одинаки Зони, а в якості загрози виступав кожний мутант або мародер.
Таким чином, при потраплянні в бар можна було зустріти заставу «Долгу» представники якої запросто могли відібрати на якийсь час зброю і відвести під конвоєм в сам бар, а то й безпосередньо в
обгороджену гратами камеру.
Тягнути час і залишатися на Звалищі теж не можна було. Де б не знаходилася лабораторія Темної Долини, її слід було знайти
якнайскоріше і закінчити з нею всі справи, після чого відправлятися на північ з чистою совістю. В іншому випадку «долговці» заполонили б своїми патрулями Долину, і що-небудь шукати на ній або кудись проникнути б
стало практично неможливо.
Із всього сказаного випливав простий висновок: йти в стан мародерів потрібно було сьогодні.
Всупереч очікуванням, Марк, відчувший відповідь задовго до того, як її було озвучено, відчув лише полегшення. Здавалося,
після тунеля вже не може бути ніяких серйозних неприємностей. Та все ж він розумів, що відчуття це нічим не обгрунтоване
і небезпек в Зоні вистачало, не дивлячись ні на що, пережите раніше.
Борланд закінчив пояснення. Він не брав в розрахунок присутність Ельфа. Довговолосий нервовий одинак його не хвилював
— судячи з усього, він практично ні з ким не контактував, та і пройдене разом підземелля сильно згуртувало всю команду.
— Не ображайся, сталкер, — вимовив Борланд, дивлячись на Ельфа. — Я вдячний тобі за всю допомогу, але у нас свої справи,
а у тебе свої. Найкраще для тебе йти на північ. Там зараз безпечно. Може, побачимося ще в барі.
Ельф, який вже півгодини не переставав палити, похитав головою.
— Дякую тобі, Борланд, за пораду, — сказав він. — Але мені в барі робити нічого. Єдиний хабар, що я мав, це липучки.
А вони майже всі були витрачені на нас.
— Ми дамо тобі дещо з корисного хабара, — запропонував Марк.
— Я можу вам допомогти, — сказав Ельф. — Одному мені в Зоні важко.
Горіх розуміюче кивнув, але промовчав.
— У нас достатньо власних стволів, — сказав Борланд дещо настирніше.
— Я можу допомогти інформацією, — уточнив Ельф.
— Якою?
— Про місцезнаходження лабораторії Темної Долини.
Настала тиша.
— Звідки тобі це відомо? — запитав Технар.
Ельф знизав плечима.
— А вам навіщо?
— Та загалом, просто так, — визнав Борланд. — Але ти там був?
— Ні, — відповів Ельф, знову затягуючись і мотнувши головою, відчого обличчя його сховалося за волоссям, так, що був
видний лише кінчик сигарети. — Але місце знаю. Погана була історія. Не хочу згадувати.
Марк крадькома поглянув на Борланда, потім знову на Ельфа.
— Раз погана, навіщо тоді йдеш? — запитав він.
— Хто сказав, що я піду з вами? — нервово сказав Ельф. — Я туди не спускався і бажання немаю! Покажу, де знаходиться,
і піду.
Борланд поплескав віями.
— Ну добре, — сказав він. — У кого є питання?
Питань не виявилося.
— Тоді всім почистити зброю, провести ревізію запасів і відпочивати одну годину, — оголосив Борланд і прийнявся розряджати
«Грім».
Сталкери закінчили з процедурами і переклали спорядження зручніше. Боєприпасів залишалося в середньому дві третини від
первинної кількості — цілком достатньо, щоб зробити швидку ходку в Темну Долину і потім дістатися до північного бару.
Марк витягнувся на холодних металевих плитах і став дивитися в усіяну балками стелю ангара. Піднявши в пам'яті всі останні
події, він відчув холодний спокій який охоплювало його лише два або три рази за весь час існування плану. Це був чоловічий аналог щастя. Відчуття абстрактної
і беззастережної перемоги раз у раз виглядало з глибин підсвідомості, немов маючи намір заполонити всю його істоту. Залишалося зробити зовсім трохи, хоча ще не було пройдено навіть половини шляху.