Горіх і Пластун виглядали спантеличеними. Бергамот прислухався до своїх внутрішніх відчуттів і зрозумів, що стажер має рацію.
Лід всередині нього був обумовлений зовнішньою дією. Сам він тільки один раз підходив близько до аномалії Облівіон і дуже добре пам'ятав відчуття буквально холонучої в жилах крові. Але Облівіон — це сніжний триметровий вихор, який виявлявся
візуально і будь-яким детектором. Повинно було бути інше пояснення.
— Якщо Облівіон виникає в певному радіусі від будь-якої іншої аномалії, то обидва вони стають невидимими і для очей, і
для детекторів, — сказав Марк, злегка сівши і поволі обвівши кущі поглядом. — Якщо одну з аномалій розрядити то інша стає видимою.
Бергамот не знайшов, що відповісти. Подібне пояснення він чув вперше. Але не було мотиву сумніватися в словах стажера.
Він особисто бачив, як той знайшов невидимий Трамплін, хоча і не мав поняття, як Марку це вдалося. Прочесавши чагарники очима, він нічого не знайшов. Піймавши погляди Горіха і Пластуна, він побачив в них недовіру. Старий
провідник розгубився. Руйнувались всі його уявлення про Зону.
— Добре, Трамплін ми знайшли. Як ти маєш намір знайти Облівіон? — запитав Бергамот, переборовши гордість.
— Ніяк. Щоб він себе проявив, потрібно розрядити Трамплін. Єдиний спосіб — це ступити в нього одному з нас, так що сценарій
відпадає. Або ж наблизитися до Облівіону впритул.
— Еге ж, — усміхнувся Бергамот. — Думаю, охочих політати тут небагато. Кидатимемо болти.
Він сунув руку в мішечок з болтами. Марк тут же її перехопив, до чогось прислухаючись і навіть не дивлячись на Бергамота,
що остаточно розсердило провідника.
— Послухай, ти, — розлютився він, але Марк його перервав:
— У Облівіона від трьох до шести вихрових центрів. Він знищується лише при ураженні кожного з них. Якщо кинути болт неправильно,
він може під дією відцентрової сили аномалії зрикошетити на будь-якого з нас, що призведе до смерті.
— Звідки ти все це знаєш?! – голосно запитав Бергамот. Горіх з Пластуном напружилися. Марк повернув голову і поглянув
на команду через плече.
З’явився гучний виск, і Горіх вмить підійняв «калаш». Пластун, поволі витягаючи пістолет, відійшов убік. З кущів виринула
морда, схожа на котячу. Слідом виникла голова, за нею гнучке тіло. Мить — і істота розміром не більше кішки, могутнім стрибком перелетіла на гілку, видавши повторний виск.
Бергамот, не зводячи очей із створіння, обережно зняв з плеча автомат.
— Химера, — пробурмотів він.
Марк плавно піднявся.
— Дуже маленька, — вимовив він.
— Так, ці тварюки плодяться, — сказав Бергамот. Вперше в житті він зустрівся з маленькою химерою, і не був навіть точно
упевнений в їх існуванні. Зустріч з великою напевно була б для нього останньою. Хоча і маленьку не варто було недооцінювати.
Тим більше що мати могла бути поблизу.
— Стріляємо відразу після мене, — віддав наказ Бергамот і узяв химеру на приціл.
З іншого боку лісу пролунав такий же виск, від чого Горіх підскочив на місці і схвильовано видихнув. Друга химера, така
ж маленька, з'явилася з другого боку і хижо вищирилася гострими іклами.
Пластун, що відходив спиною назад, раптово зупинився — третя химера дивилася на нього з дерева, вчепившися кігтями в
стовбур на рівні його голови.
Деякий час ніхто не ворушився.
— Не стріляти, якщо не нападуть, — сказав Бергамот ледве чутно.
«Три химери. Дві невидимі аномалії. Здається, відпрацював своє. Прощавайте, сталкери. Вічна пам'ять всім нам».
Перша химера підняла хвіст, і Горіх, пригадавши з прочитаної в дитинстві книги про відповідний знак атаки у хижаків, вистрілив
їй в голову. Химера, уникнувши влучання, вмить перестрибнула на інше дерево, дві її подруги сховалися. Цього вистачило щоб Бергамот швидким рухом зірвав висівший на спині автомат, зняв із запобіжника і розстріляв першу особину, передбачивши
точку її приземлення на іншому дереві. Тварюка з вищанням повалилася на землю і зникла в кущах.
Марк за цей час встиг залізти на дерево. Бергамот нічого не мав проти — «природний стажер» єдиний в групі, кому не
надається вогнепальної зброї, так що допомогти команді він все одно не міг. Перезарядив автомат. Горіх зібрався зробити теж саме, але через напругу зробити це швидко не вдалося.
— Не поспішай! — гаркнув йому Бергамот.
Раптово решта химер вилетіла з чагарників і упилася зубами провіднику в обидві ноги.
З гучним криком Бергамот впав і почав сіпатися на землі. Хоча він був бувалим стріляним горобцем і навіть знав по