— Під'їм, — сказав Борланд.
Марк розплющив очі і зрозумів, що йому вдалося трохи подрімати.
— Година вже пройшла? — запитав він.
— Час я не засікав, але година завжди триває стільки, скільки я скажу, — відповів ведучий.
— І скільки, по-своєму, триває життя? — запитав Марк, надягаючи рюкзак.
— О-о-о, братику, життя завжди триває вічно, — вимовив Борланд. — Всі готові? Йдемо по прямій. Остерігайтеся військових
з південної сторони.
Команда вийшла з укриття. Було вже достатньо темно, щоб не побоюватися привернути увагу випадкового спостерігача. Роздивитися
шістьох закамуфльованих сталкерів і одного в сірому плащі можна було хіба що в бінокль, і якщо знати кого і де шукати. Стояла надзвичайна тиша, немов навколо був звичайний ліс. В певному значенні, Зона і була не більше ніж
лісом. Ходіння по Зоні вночі вимагало не меншої уваги, ніж вдень. Борланд спробував включити детектор аномалій але прилад як і раніше тривожно пищав, наполегливо показуючи стрілкою на Марка. Вихід знайшовся швидко — Сенатор несподівано
заявив, що відмінно бачить в темноті. Ворушивши в повітрі пальцями лівої руки, уловлюючи зрозумілу лише йому одному інформацію
сталкер в плащі перетнув дві небезпечні ділянки, і команда пройшла по його слідах.
Через десять хвилин сталкери ступили в Темну Долину. Марк чекав зустріти зловісне скупчення напіврозвалених кубел, але
Долина більше нагадувала звичайний фермерський маєток. Декілька гектарів землі, вкритих зеленим листям були прикрашені дерев'яними парканами, якими були обгороджені окремі квадрати. Праворуч виднілося болото, але не хімічне,
як на Звалищі, а звичайне, хоча трохи радіоактивне. Над ним було перекинуто декілька дощатих містків. Команда дійшла до асфальтованої дороги, біля якої підносилася кам'яна будка автобусної зупинки.
— Все тихо, — сказав Технар, уважно огледівши всі об'єкти на горизонті в бінокль, наскільки дозволяла темнота.
— Куди далі, Ельф? — запитав Борланд.
Ельф за звичкою витягнув сигарети, але, почувши питання, одразу заховав назад.
— На південний схід, — відповів він, махнувши рукою. — На підході побачите баштовий кран. Лабораторія відразу під ним,
але вхід всередині будівлі. Я проведу.
— Ти точно не хочеш розказати, звідки тобі відомо про лабораторію? — запитав Марк.
— Це Зона, — сказав Ельф таким тоном, немов це все пояснювало. — Тут найголовніше — це інформація. Володіння інформацією
може виручити більше, ніж ствол або найкрутіший хабар. Ось я помаленьку і фіксую все, що чую.
— Теж варіант, — погодився Борланд. — Тоді веди.
Команда пройшла за Ельфом і зупинилася перед розкритими воротами якогось промислового корпусу. Зліва і попереду знаходився
критий склад, правіоруч стояв кран, що йшов вершиною в нічне небо. У дворі були розкидані стягнуті по декілька штук іржаві труби. Залізобетонні блоки, відомі кожному хлопчиську, що мав щастя
провести дитинство поряд з будівництвом, також знаходилися удосталь гордо дивлячись в простір крізними круглими отворами і шматками стирчачої арматури, із спіральним покриттям. Борланд
завжди гадав, навіщо в будівельних блоках роблять отвори — для економії матеріалу чи із інших причин?
— Нам сюди, — сказав Ельф, заходячи в будівлю через широкий прохід.
Внутрішнє приміщення залишало тільки один шлях, перегороджений з лівого краю поручнями, за якими виднілися різні труби
і безліч вентилів. Навіть в темряві було видно, що по цих трубах вже багато років нічого не бігло. Борланд ризикнув включити ліхтар і уважно оглянув із його допомогою кожен кут. Несхоже було, щоб тут хтось жив.
— Чому це місце не захоплено мародерами? — запитав Марк.
— Саме тому, що захопити його легко, а утримати важко, — відповів Борланд. — Дуже багато вогневих точок знадобиться
виставити, щоб проконтролювати місцевість. Іншими словами, місце ненадійне.
— Ще один поворот, — повідомив Ельф і сталкери опинилися в широкому порожньому відсіку, підлога якого була вимощена
дрібним кахелем. Єдиним проходом далі були східчасті сходи вниз.
— Нам сюди? — запитав Марк.
— Так. Там внизу двері. Мало хто знає, куди вони ведуть, але іншого входу під землю немає. Якщо тут є лабораторія, то
вхід тільки тут.
— Дякую, Ельф, — сказав Марк.
Сталкер з довгим волоссям махнув рукою.
— І вам не пропадати, — відповів він недбало. — Ну, я піду.
— Ага, бажаємо успіхів, — сказав Борланд. Патрон кивнув Ельфу, а Горіх помахав автоматом.