відчувалася невластива мародерам освітченість.
Єдина інша людина в кімнаті мала куди більш дивну зовнішність. Чоловік був одягнений в грубий чи то халат, чи то балахон
з безліччю складок, з широких рукавів якої виглядали надзвичайно міцні, жилаві, темні руки які могли належати лише арабу. Голова була закрита тюрбаном, а обличчя закривала пов'язана хустка. Погляд незнайомця палав
не просто жорстокістю, а ненавистю. Борланд не мав уявлення, що цей суб'єкт може робити в Зоні. Очевидно хтось давав йому укриття. А чим біс не жартує, в Зоні запросто можуть знаходитися найсправжнісінькі арабські терористи.
Хоча в телевізійні новини Борланд ніколи не вірив.
— Нарешті, — сказала людина за столом. — Як твоє ім'я?
— Я вже розмовляв з твоєю шестіркою, — відповів сталкер. — Там, внизу. Чи це був твій начальник?
— Розмовляв, значить, — покивав головою мародер. — З Пінцета вийшов би відмінний воїн, не будь він такий балакучий з
полоненими. Твоє щастя, що ти ніколи не дізнаєшся, що він робить із схопленими сталкерами і чому отримав таке ім'я.
Борланд зберігав мовчання.
— Я не з тих, хто задає питання, відповіді на які відомі наперед, — продовжував мародер. — Тому я не маю наміру з тобою
гратися і відразу все тобі поясню. Моє ім'я Капкан. Повір мені, тут всі вимовляють його з повагою.
Борланд не став заперечувати.
— Поряд зі мною Саїд, — злегка гойднув головою Капкан. — Він саме той, ким ти його собі уявляєш.
Саїд навіть не поворушився, люто дивлячись на сталкера.
— До вчорашнього дня головним в Темній Долині був Лаваш. — Капкан зробив паузу і постукав пальцями по столу. — Мій брат.
Борланд нечутно зітхнув.
— А твоє ім'я мені також відоме. — Вимовив Капкан, відкинувшись на спинку стільця і зчепивши пальці. — Ти сталкер-одинак
Борланд, вбивця мого брата. І тобі буде воздано за це кров'ю.
Борланд зрозумів, що всі ігри закінчилися. Витримувати погляд Капкана було важко, але він з цим впорався.
— Що ж, — сказав він похмуро. — Тут навіть нічого додати.
— Нічого, — погодився Капкан. — Твоя доля була вирішена, коли мій брат ще не встиг лягти на землю Зони з простріленою
головою. Залишалося тебе тільки знайти. Ти помреш через годину.
— Чому не відразу? — запитав Борланд.
— Твоя смерть слугуватиме прикладом для інших, що буває з тими, хто йде проти нас.
Борланд подивився на нерівну підлогу, зібрався з думками і знову підняв погляд на лідера мародерів.
— Я прошу проявити до мене повагу, як до переможця твого брата, — почав він, стискаючи і розтискаючи кулаки в наручниках. —
І сказати мені перед тим, як я помру. Хто здав мене? Ніхто не знав, що Лаваша убив я. Мене здав клан «Долг»?
— Я задовольняю твоє прохання, — відповів Капкан. — Тебе здав не «Долг». Тебе взагалі ніхто не здавав. Ти прийшов сюди
з командою, яка нам не потрібна. Але привів тебе сюди наш інформатор, який був у групі.
— В моїй команді був зрадник? — запитав Борланд, впившись нігтями в свої долоні.
— В твоїй команді була моя людина, — уточнив Капкан. — І він не зраджував тебе, оскільки ніколи на тебе не працював. Він
знав, хто виступив виконавцем вбивства мого брата, оскільки вважає, що найважливіше в Зоні — це інформація а чутки розносяться по Зоні швидко. Він допоміг вам дістатися до X-18 і покликав загін Пінцета на перехоплення. Як це не сумно для тебе , але тебе тут чекали.
— Ельф, — гірко сказав Борланд, дивлячись вниз і мотаючи головою. — Мерзенна погань.
— Тому ти тут, твоя команда назавжди замкнута в X-18, і біля єдиного виходу чергують мої люди, — підвів підсумок Капкан. —
Що стосується твого приятеля, то його убили, а труп з'їдять собаки.
Борланд зусиллям волі викинув із своєї голови усмішку Технаря.
— Роби, що маєш намір робити, — вимовив він і замовк.
Капкан підняв вгору палець і до кімнати увійшли двоє мародерів. Вони знову накинули мішок на голову Борланда і поволочили
вниз, не соромлячись бити і ображати його. Очевидно, подібна практика поводження з полоненими була добре відпрацьована. Сталкер не чинив опір, знаючи, що це марно. Коли з нього зняли мішок, він вже знаходився в обнесеній гратами цвілій камері
в підвалі будівлі. Мародер з лайкою штовхнув його в спину і Борланд впав на холодну підлогу. Скрипнули двері на петлях, гримнув замок і мародери пішли, залишивши приміщення в темряві.
Сталкер абияк піднявся на ноги і добрів до єдиного вузького вікна в півтора метра над підлогою. Заглянувши, він не побачив
нічого, окрім зоряного неба і місяця. Вдалині почулося традиційне завивання зграї собак яке остаточно почало роз'їдати залишки самовладання сталкера.
З безсилим стогоном Борланд стукнувся головою об грати і сів в кутку, готуючись до нестерпного очікування.