— Не дуже привабливо.
Зверху пролунали чиїсь кроки. Сталкери переглянулися.
— Хто там ходить? — запитав Марк, поклавши руку на ствол гвинтівки.
— Він і ходить, — сказав Сенатор з легкою усмішкою.
Кроки стали гучніші. Шматки штукатурки летіли із стелі, осідаючи на підлозі дрібним пилом.
— А його можна побачити? — запитав Горіх.
— Так. В будь-якому стані полтергейст видимий. Але він зазвичай не показується.
— Сенатор, нам є чому хвилюватися? — запитав Марк.
— Полтергейст дуже рідко нападає на людину, якщо та його не чіпає, — відповів Сенатор, струшуючи вапно із свого плаща.
— Але все таки буває? — запитав Патрон.
— Так. Але цей тупіт вгорі — явно не напад.
— Він знає про нашу присутність? — запитав Марк.
— Звичайно. З тієї миті, як Технар став працювати із замком. Якщо полтергейст і нападає, то відразу. Інакше просто грається.
— Гаразд, підемо звідси, — сказав Горіх. — Якщо він шумітиме, я теж...
І молодий сталкер перетягнув затвор «калаша», що було абсолютно непотрібно, оскільки це коштувало йому вилетівшого патрона,
який довелося піднімати.
Швидко обійшовши другий рівень, сталкери не знайшли ніяких документів або інших носіїв інформації, як і наукового
устаткування. Марк витягнув обойму з ГП-37, прискіпливо оглянув під поглядом Патрона і стягнув з себе рюкзак.
— Не в порядку? — запитав Патрон.
— Та так, — невизначено відповів Марк, кидаючи обойму в рюкзак і копаючись у пошуках нової. Варто було Патрону відвернутися,
як Марк витягнув ту саму обойму і вставив її на місце. Потім його рука опустилася в кишеню комбінезона поклавши туди Чорний Кристал.
— Заміню про всяк випадок, — сказав Марк, підбадьорююче поглянувши на Патрона.
Здоровяк відреагував незвичайно.
— Марк, я хочу тобі дещо сказати, — почав він. — І тобі теж, Горіх.
— Що таке? — запитав Горіх, підходячи до нього.
Патрон завагався. Було помітно, що людині його статури дуже складно зізнаватися в якій-небудь слабкості.
— Тоді, в тунелі, — вимовив він.
— Ні слова більше, Патрон, — сказав виникший поряд Сенатор. — Нам всім було страшно.
— Це востаннє, — сказав Патрон і зітхнув. — Тунель або не тунель — немає значення. Я пам'ятаю, як ти просив мене
залишитися, — сказав він, звертаючись до Горіха. — І обіцяю, що я зроблю те, про що ти просив. Я буду вас захищати.
Обличчя Марка прояснилося.
— Ми знаємо, Патрон, — сказав він.
— Я підписався йти з вами, і я повинен йти з вами. Я повинен був сказати це раніше, — вимовив Патрон. — А не тоді, коли
окрім нас нікого не залишилося.
— Нікого? — перепитав Марк.
— Я думаю, що Технар і Борланд мертві.
— Ми не знаємо, Патрон, — сказав Марк поспішно, хоча сам він вважав так само, але не міг собі в цьому признатися. —
Давай розберемося з цією лабораторією і рватимемо кігті.
Останні слова він вимовив з особливою підбадьорюючою інтонацією, і очі Патрона задоволено заблищали. Четверо сталкерів,
проте, синхронно опустили очі, згадуючи товаришів.
— Пішли, — сказав Марк. — Пам'ятайте, будь-які документи або устаткування.
Недивлячись на те, що команда зменшилася на третину, Марк не збирався кидати завдання. Та все ж його постійно кидало з однієї
крайності в іншу, збиваючи з пуття і заважаючи мислити нормально. Варто було йому зосередитися на пам'яті про товаришів, які
швидше за все, віддали життя за інших, як з глибин підсвідомості спливала жорстка, нав'язана самому собі психологічна установка:
все для перемоги. Коли Марк ловив дорогоцінні секунди концентрації на завданні, то в ньому прокидалася совість щоб зовсім не начасі викликати образи Борланда і Технаря. Все це тиснуло на Марка нестерпним вантажем, але він прагнув
зовні триматися спокійно.
Обійшовши увесь поверх, сталкери в результаті прийшли до нових зачинених дверей, точно таких, які закривали вхід в лабораторію.
Замок простіше — цифрове табло і чотиризначний індикатор.
— Підбиратимемо? — запитав Горіх.
Марк спробував набрати значення. Замок спрацював, але не відкрився.
— Дуже багато варіантів, — сказав він.
— Що ти набирав?
— Один-дев’ять-вісім-шість. Але було б зовсім наївно вважати, що ця комбінація вірна.
— Що тепер, — запитав Патрон.
Замок програв якусь мелодію і індикатор засвітився синім. Марк швидко поглянув на двері.
— Ти відкрив? — запитав Горіх.
— Ні, — відповів Марк. — Мабуть, замок перенастроюється після кожної невдалої спроби. Або...
Двері відкрились. Сталкери машинально схопилися за зброю і втратили дар мови.