викинувши тіло за межі паркану.
Зі сторони Бар'єру з дзижчанням розвернулися автоматичні турелі. Серія крупнокаліберних залпів струснула повітря, зрешетивши
напівживу химеру в клапті до стадії яка не викликає жодних сумнівів у смерті істоти.
Настала тиша.
Горіх очманіло осів на землю, притулившись спиною до широкого стовбура дерева і витріщаючись на Марка у всі очі. Бергамот
спробував піднятися, але з лайкою залишив цю спробу — прокушені ноги надовго вивели його з ладу.
Марк глибоко зітхнув. Потім повернув Горіхові автомат і підтяг до нього поряд Бергамота. Після чого підняв пістолет
і вийняв магазин. Усміхнувся.
— Треба ж, одна куля залишилася, — вимовив він.
Потім підійшов до тіла Пластуна і покликав:
— Горіх, підійди сюди! Він живий!
— Йди, — штовхнув Горіха Бергамот, і молодий сталкер підбіг до Марка.
— Як живий? — запитав він.
— Мабуть, рюкзак прийняв на себе основну енергію аномалії, — пояснив Марк, оглядаючи Пластуна і мацаючи пульс. — Думаю,
він може вижити, якщо скоріше надати йому допомогу.
— Ти зможеш?
— Не знаю. Я не лікар.
— Підтягни мене до нього, — голосно велів Бергамот. Марк і Горіх підійшли до ведучого, але той зумів встати самостійно,
тримаючись за гілки. Якось дошкандибавши до тіла замикаючого, спираючись на руки стажерів, Бергамот впав біля нього, обливаючись
потом.
— Мій рюкзак. Принеси його, — махнув він рукою, не дивлячись ні на кого.
Скоро вся група сиділа поряд на траві. Бергамот вміло перебинтував Пластуну грудну клітку, що прийняла удар химери і потерпілого
при падінні хлопця на землю. Потім зайнявся своїми ногами. Укуси були неглибокі а концентрація отрути у маленьких химер не перевищувала рівня, який можна було зняти відповідною ін'єкцією з військової
аптечки, витягнутою Бергамотом з кишені рюкзака.
— У мене до тебе два питання. Як ти убив химеру одним пострілом? — запитав він, закінчивши з процедурами і ковтнувши
з фляги.
— Справа в тому артефакті. Облівіон Лост. Так я його називаю. Втрачена частина аномалії Облівіон, — відповів Марк.
— І що він робить? — запитав Горіх, роздивляючись їхнього рятівника.
— Єдина його властивість, відома мені — це багатократне прискорення всього, що через нього проходить. В даному випадку
це була куля з пістолета. Прискорена в сотні разів, вона отримала енергію, яка дозволила їй рознести химеру сильніше ніж із міномета. Залишок енергії випарував частини тіла разом з самою кулею.
Бергамот гмикнув, обдумуючи почуте.
— Ну гаразд. Тоді друге питання. Той самий, на який ти не встиг відповісти перед нападом. Звідки ти все це знаєш? Звідки
ти взагалі взявся?
Бергамот дивився пильно, Марк витримав його погляд.
— У мене був час досліджувати Зону і виробити тактику поведінки, — відповів він.
— Схоже на те, — вимовив Бергамот задумливо. — Раз так, то тактику відповідей на подібні питання ти теж напевно продумав,
вірно?
Марк нічого не відповів і піднявся на ноги.
— Скоро стемніє, — сказав він. — Нам потрібно повертатися.
Він запитально поглянув на Бергамота, але той лише гірко посміхнувся.
— Поглянь на мене, супермен, — вимовив він. — Тепер ти ведучий. Ти і накази віддаєш. Але знай, мені ти нічого не винен.
Відповідальність за все, що сьогодні сталось, тільки на мені.
— Я розумію, — сказав Марк, кивнувши провіднику і дивлячись йому в очі. — Горіх, я підтримуватиму Бергамота. Ти понесеш
Пластуна. Впораєшся?
— Так, так, я впораюсь, — відповів Горіх, квапливо і дбайливо звалив Пластуна, який все ще був без свідомості, на плечі.
При цьому вмудрився підхопити автомат і рюкзак. Йому було важко, але він тримався.
— Добре, — сказав Марк, надівши обидва рюкзаки, що залишилися, Бергамота і свій власний. Потім засунув Фору-12 до кишені,
накинув ремінь лівобічного «калаша» на плече.
— Ну давай, сталкер, — підбадьорив він Бергамота, і той розреготався у всю потужність своїх могутніх легенів. Старий провідник
сміявся, не соромлячись сліз. Він точно знав, що це була його остання ходка. І, що б там не трапилося його репутація залишилася на висоті. Він не втратив за все життя жодної людини зі своєї групи. А останньою вилазкою, мабуть,
дав Зоні нового провідника — розумного і безстрашного.
— Йдемо в бар, — сказав ветеран Зони і заспокоївся, відчуваючи щастя на душі.
Напруженість повністю спала. Сталкери обережно рухалися до найближчого притулку. До бару «Кордон».
По мірі просування Марк неодноразово відчував на собі чийсь погляд, але нічого не помітив. Лише одного разу, обернувшись в бік місця битви, він роздивився маленьку крапку. Узявши однією рукою бінокль і підтримуючи іншою Бергамота він підніс оптику до очей і здригнувся.
На місці, де розігралася трагедія, сиділа величезна химера. Її ненавидячий погляд був спрямований точно на Марка.