— Жодна чоловіча істота в світі не здатна зрозуміти відчуття жіночої, коли вона втрачає своїх дітей, — сказав Сенатор.
Борланд і Горіх підішли до них.
— Чому вона нас не убила? — запитав Борланд.
— Тому що ви йшли з Марком.
— Значить, вона не чіпає Марка?
— До певного моменту — ні.
— До певного моменту?!
— Вона донесе до нього Дихання Зони, — сказав Сенатор, поклавши руку Марку на плече.
— Що це значить? — запитав Горіх.
— Це значить помста, друзі мої.
Сталкери не спромоглися на відповідь.
— Убити тебе було б дуже просто, — продовжував Сенатор. — Ти повинен зрозуміти, чого ти її позбавив. Щасливий той, кому
не знайоме Дихання Зони. Навіть якщо б ти міг вижити в кінці своєї подорожі, Марк, воно всеодно наздогнало б тебе.
— Що це значить, «якби міг вижити»? — запитав Борланд. — Про що ти, хай йому біс, говориш?
— Скажи їм те, що сказав мені під час нашого знайомства, — вимовив Сенатор.
Марк зробив відчайдушний вдих.
— Це значить, що наша з вами експедиція у разі вдалого завершення може призвести до моєї смерті, — сказав він.
Борланд вирішив, що недочув.
— Ще раз, — попросив він.
Марк похитав головою.
— А якщо я так і не зрозумію, що такого страшного я коїв? — припустив він, прагнучи викликати в собі хоч які-небудь
позитивні відчуття.
— Не вдасться, мій друже, — відповів Сенатор. — Ти вже це зрозумів, але не повною мірою. Дихання Зони ставить тебе одночасно
перед своїм катом, своїм злочином і своєю совістю. Кожного разу, коли химера підходить до тебе ти відчуваєш на собі це віяння. Воно закутуватиме тебе все більше і більше, поки ти не будеш готовий до смерті. І тоді
вона наступить.
— Козаче, я думаю, тобі варто повернутися на Кордон, — спантеличено сказав Борланд. — І змотувати вудки із Зони. Щось мені
підказує, що ти тут щастя не знайдеш.
— Боюся, мій друже, Марк при всьому бажанні не зможе піти із Зони, — сказав Сенатор.
Марк прибрав його руку з плеча і пішов до ангара. Нестерпна гіркота проступила на його обличчі.
— Ей, стривай, — поспішно сказав Борланд і попрямував за ним. — Що ти сказав з приводу вдалого завершення експедиції?
— Ця не твоя справа, — сказав Марк, наполегливо не бажаючи озиратися. — Я тобі обіцяв зняти Заслін. І крапка.
— Ну добре, — не став сперечатися Борланд, в думках відклавши розмову до кращих часів. — Навіщо ти йдеш до ангара?
— Потрібно взнати, кого убила химера.
— Воно тобі треба?
— Там могли залишитися живі.
— Сперечаємося на щолбан, що їх там немає, — запропонував Борланд.
— Посперечайся з ким-небудь іншим, добре? — сказав Марк, зриваючись на крик. — І залиш мене у спокої!
Він зайшов у ворота ангара. Борланд зупинився, почекав інших і зобразив невизначену задумливість. Сталкери зашли вслід
за Марком.
Всередині їх чекала жахлива картина. Всюди лежали мляві тіла одягнених у форму камуфляжу людей в калюжах крові. Не менше
десятка трупів, розпростертих по землі у випадкових позах яскраво свідчили про не тільки ідеальні захисні якості химери, але і про здібності вбивати. Всі рани були викликані кігтями,
захисні комбінезони були страшно обідрані, демонструючи випатрані нутрощі.
Горіх затиснув рот рукою і кинувся назад з ангара. Борланд закрив очі і долічив до десяти. Сенатор суворо оглядав місце
бійні, а Марк не виказував ніякої реакції. Дихання Зони вже частково торкнулося його примусивши по-новому дивитися на смерть.
— Я знаю їх, — сказав Борланд.
— Хто? — тихо запитав Марк.
— Он той хлопець мені знайомий... ні, інший, у якого обличчя не зворушне. Це клан «Гріх». Отрута Зони і бич сталкерів.
Відступники від всього святого отримали сповна.
Знову запанувало коротке мовчання. Марк зробив три кроки вперед, переступаючи через скривавлений автомат.
— Що ти робиш? — нервово запитав Борланд. — Ти збираєшся обшукувати тіла?
Марк поволі крокував серед тіл, вдивляючись в обличчя у тих, у кого вони збереглися. Стримуючи грудку в горлі, він нахилився
поряд з одним «грішником» і став перевіряти його кишені.
— Припини! — сказав Борланд.
Марк не послухав його. З другої спроби він знайшов в нагрудній кишені короткий листок паперу. Це не сховалося від Борланда.
— Що ти там знайшов? — запитав він.
Марк мовчки проглянув листок і порвав на дрібні клаптики. Очі його виблискували, він встав прямо і пішов назад, впритул
не помічаючи свердлячого погляду Борланда.
— Потрібно продовжувати подорож, — сказав він тихо і вийшов з ангара.
Борланд востаннє окинув поглядом ангар, гойдаючи головою і ледве ворушачи губами, щось кажучи про себе.
Зовні вони знайшли зеленого Горіха, що тримав флягу в руці.
— Ти в порядку? — запитав Борланд.
— Так, — відповів Горіх. — Мутить трохи. Але зараз пройде.
Борланд поплескав його по плечу.
— Ти молодець, друже, — сказав він упевнено, і Горіх кивнув йому з вдячністю.
Борланд рушив вслід за Марком, косячись на нього з підозрою.
— Сенатор, — покликав Горіх.
Шаман з готовністю схилив голову.
— Ти говорив мені про рейки долі.
— Говорив, — підтвердив Сенатор.
Горіх подивився вслід Марку.
— Невже не буває можливості змінити напрям тим, хто вже обрав свій шлях?
Сенатор із закритими очима повернув обличчя до неба і вдихнув повітря.
— Шлях для того і прокладається, щоб від нього не відхилятись, — вимовив він.
Горіх приник. Сенатор розплющив очі і подивився на нього повним енергії поглядом.
— Але з часом приходить уміння робити на цьому шляху необхідні тобі відгалуження, — додав він.
І таємничий шаман підбадьоруюче посміхнувся.