Розділ 14.
Сто перший рентген
Двадцатьма хвилинами пізніше команда вийшла на дорогу. Це не була дорога в звичайному для Зони розумінні — вузька ділянка лісу,
прохідна для людських ніг і відносно вільна від аномалій. Перед сталкерами тягнулася справжня асфальтована смуга, що йшла далеко вперед, до великого комплексу заводських будівель. Дивлячись на безпечну поляну, яку перетинала
дорога, Марк тільки зараз відчув, наскільки незвичною для нього стала відсутність аномалій.
Із-за пагорба, ліворуч з’явилась морда сліпого пса, який потягнув носом повітря і одразу сховався.
— Ми входимо на територію колишнього заводу «Росток», — сказав Борланд. — Загальновизнана локація перемир'я. Як зайдемо
на нейтральну землю, забудьте про зброю. Не стріляти ні в кого і ні за яких обставин. Хіба що буде нашестя мутантів, але про це нас попередять.
— Здяється в Києві був завод «Росток», — додав Горіх.
— Чому був? І зараз є. DVD-диски виготовляє.
— Хто стежить за перемир'ям? — запитав Марк.
— А хто у нас головний поліцейський в Зоні? Клан «Долг». У них тут своя основна база. Спочатку патрулювали периметр,
потім просто виставили пару постів з обох входів. Все нормально прострілюється, можна хоч танк зупинити якщо знадобиться.
— Значить, на нас зараз дивляться?
— Звичайно, дивляться. Отже зброю за спину, і не забудьте найголовнішого: якщо щось запитають — усміхаємося і махаємо!
Команда дійшла до імпровізованого поста — купи мішків з піском, викладених в декілька півкіл, створюючи найпростішу
укріплену вогневу точку. На посту стояли четверо хлопців в екіпіровці «Долгу».
— Мир тобі, сталкер, — сказав стоячий в центрі, який, видно, був за головного.
— І вам мир, — відповів Борланд, оглядівши бійців. — А що з попередніми хлопцями трапилося?
— Забрала їх Зона, — спокійно відповів головний. — Мир їх праху.
Борланд зробив засмучене обличчя і покивав, дивлячись вниз і убік.
— Нам би до Бару пройти, — сказав він.
— Без проблем, — відповів головний і зробив крок убік. — Якщо, звичайно, правила знаєте.
Борланд козирнув, озирнувся на супутників і махнув вперед.
— Все гаразд? — запитав Марк.
— Дідько його знає, — відповів Борланд.
— Це як розуміти?
— Та я і сам би був радий багато чого зрозуміти. Наприклад, чому ці хлопці стоять на посту. По вигляду новачки. «Долг»
ніколи б не поставив бригаду новачків відповідати за безпеку застави. Хоча якщо у них всі серйозні хлопці на Темну Долину пішли... Гаразд, неважливо.
— Тут десь повинен бути бар? — запитав Горіх.
— Вірно. Бар «100 рентген». Географічний і економічний центр Зони. Скоро до нього вийдемо. Консерви там відмінні.
Територія була великим комплексом заводських приміщень — гаражі, ангари, блоки і корпуси. Не вистачало тільки звичних
для Зони остовів машин. Всі будівлі були сполучені системою трубчастих хитросплетінь. За весь час Марк побачив тільки двох сталкерів, які привітались коротким кивком.
— Де всі? — запитав Марк.
— Хто «всі»? — уточнив Борланд.
— Це ж центр Зони. Чому немає людей?
— А що їм тут робити? Артефакти на території Бару шукати, чи що?
Марк не знайшов, що відповісти. Команда востаннє сповернула за ріг і виявилася перед входом в підвал. Над входом була
прибита вивіска: «Бар 100 рентген».
Борланд провів їх вниз по цегляним сходам, що закінчувалися новим прольотом ліворуч і укріпленої гратами нішею, за якою